WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Комерційні банки як суб’єкти ринку цінних паперів - Курсова робота

Банківська справа. Комерційні банки як суб’єкти ринку цінних паперів - Курсова робота

коефіцієнт варіації – CV = SD/K* ( 10 ),

Проблемою вивчення ризику і очікуваного доходу є аналіз не окремих ізольованих інвестицій вкладника, а портфелю інвестицій, що є більш поширеним явищем в економічному житті.

Очевидно, що вкладення капіталів, які є дуже ризикованими, коли вони здійснювалися ізольовано, можуть стати зовсім безпечними, якщо вони будуть проводитися серед інших, тобто інвестиційна діяльність чи інвестиційний портфель добре диверсифіковані (інакше кажучи, різноманітні і диверсифіковані). Тому виходячи з того, що ризик в диверсифікованій групі інвестицій може зовсім змінити рішення, яке було прийняте при визначенні загального ризику, необхідно вміти аналізувати ризик для групи інвестицій.

Вибір портфелю інвестицій залежить від цілей інвестора. Якщо його мета – отримання високої ставки доходу від портфелю інвестицій в короткий термін, то найкращим рішенням для нього буде інвестування левової частини коштів у цінні папери, що мають вищу ставку доходу, але одночасно є більш ризикованими. І навпаки, якщо інвестор прагне більш-менш спокійного життя – він збільшить частку паперів, що є менш ризикованими і відповідно мають нижчу ставку доходу, зберігаючи при цьому інші цінні папери і диверсифікуючи портфель. Наведений графік (мал. 8) ілюструє портфелі інвестицій, що складаються з великої кількості цінних паперів. [39. c.80].

В

Х

Х

Х

Х

Очікувана ставка

доходу

Х

Х

А

Ризик

Мал. 8. Портфелі інвестицій, що складаються з великої кількості

цінних паперів.

Кожна позначка (х) – це комбінація ризику на ставки доходу індивідуальних цінних паперів. Комбінуючи ці цінні папери, формуємо портфелі інвестицій. Наприклад, набір цінних паперів, що складають деякий портфель інвестицій може мати вигляд "розбитого яйця". Інвестор буде зацікавлений лише в тих інвестиційних портфелях, що знаходяться на кривій АВ, якщо інвестор прагне до підвищення очікуваної ставки доходу та зменшення відхилення доходу.

Очікувана норма доходу по портфелю інвестицій – являє собою середньозважену величину очікуваних доходів по кожній окремій групі інвестицій, які входять в даний портфель. Для дослідження портфелю інвестицій вводять поняття кореляції – це тенденція двох змінних змінювати свої значення взаємопов'язаним чином. Для аналізу портфелю інвестицій використовуються дві ключові тенденції:

а) коваріація;

б) коефіцієнт кореляції.

Коваріація вимірює дві основні характеристики: варіацію доходів по акціях і тенденцію цих доходів рухатися вверх чи вниз при русі доходів по інших акціях.

Коефіцієнт кореляції є більш загальним показником, тому що він стандартизує показник коваріації, дозволяючи проводити порівняння ступеню взаємозалежності доходів по різних групах інвестицій на загальній основі. Він розраховується як частка від ділення показника коваріації на добуток стандартних відхилень по групах інвестицій.

Безумовно інвестиційний ризик обчислюється з метою його зниження. Та частина ризику по акціях, яка може бути усунена, називається диверсифікованим, чи специфічним (несистематичним) ризиком компанії. Він викликається такими особливими для компанії подіями, як доступність сировини, специфічний вплив деяких урядових заходів, таких як екологічний контроль, дія іноземної конкуренції, судові процеси, забастовки, успішні чи невдалі програми маркетингу. Вплив цих факторів може бути легко усунений диверсифікацією, тобто зростанням різноманітних вкладень – тоді невдачі в одному випадку будуть перекриватися успіхами в іншому.

Недиверсифікований чи ринковий ризик виникає від зовнішніх подій, які впливають на ринок в цілому, таких як війна, інфляція, економічний спад, висока ставка проценту та ін. На систематичний ризик припадає від 25% до 50% загального ризику по будь-якому цінному папері. Для його вимірювання існує спеціальний показник "бета", який характеризує нестійкість доходів по даному виду цінних паперів відносно доходів по "середньому", добре диверсифікованому портфелю цінних паперів. "Бета" по цінних паперах групи, розраховується як відношення коваріацій доходів по цінних паперах і ринкового портфелю інвестицій до коваріацій доходів по ринковому портфелю.

Чим вища ринковість інвестицій, тим більшим повинен бути очікуваний доход. Але якщо інвестора більше цікавить ризик по портфелю інвестицій, то в цьому випадку ризикованість може вимірюватися відносним ризиком, тобто вкладом інвестицій в ризик по добре диверсифікованому портфелю інвестицій.

Вибір інвестором портфелю інвестицій повинен ґрунтуватися на вирішенні двох основних проблем.

Перша – це визначення набору ефективних портфелів інвестицій (портфелів з найвищим очікуваним доходом для будь-якого ступеню ризику і найменшим рівнем ризику для будь-якого очікуваного доходу).

Друга – вибір з цієї групи окремого інвестиційного портфелю, найкращого для другого інвестора.

Як додаток до диверсифікації інвестицій для менеджера існує багато інших способів знизити рівень ризику шляхом прийняття окремих рішень, а саме таких:

  • придбання необхідної додаткової інформації;

  • хеджування (захист від втрат), яке пропонує укладання ф'ючерних угод, страхування, придбання контролю на діяльність, облік і оцінка частки використання спеціальних фондів компанії.

Ризик в ринковій економіці супроводжує будь-яке управлінське рішення. Його можна визначити як ймовірність певного рівня втрат. Для вимірювання ризику використовують такі два методи:

  • Статистичний метод полягає у вивченні статистики втрат, які мали місце на даному виробництві чи на аналогічних. Цей метод вимагає наявності значних масивних даних.

  • Експертний метод ґрунтується на обробці думок досвічених підприємців і спеціалістів. Бажано, щоб експерти давали оцінку ймовірностей виникнення рівнів втрат.

    Отже, аналіз ризику і віддачі є основою всіх оцінок доцільності капіталовкладень та прийняття рішень. Порівнюючи рівень ризику із очікуваними доходами, можна визначити чи слід вкладати гроші в певний проект і чи буде він прибутковіший за інші.

    3.2. Зарубіжний досвід здійснення інвестиційних операцій комерційними банками.

    У розвинутих країнах кредитно-фінансові інститути сконцентрували переважну частину операцій з цінними паперами. На початку 90-х років частка цих операцій у валовому внутрішньому продукті складала в Англії 89% (іноземні цінні папери 23,4%), у Німеччині – 22% (1%), у Франції – 13% (6%), у США – 56% (7,3%), в Японії – 30% (21,2%). Торгівля облігаціями майже повністю здійснюється на позабіржовому ринку (в США біля 90-95% угод з облігаціями здійснюється поза біржею); збільшується об'єм державних облігацій в загальній масі цінних паперів. Частину функцій по розміщенню пакетів акцій і облігацій здійснюють інвестиційні і комерційні банки. Ці установи самі є членами біржі і виступають від імені індивідуальних власників, які довіряють їм ведення своєї політики купівлі-продажу. [20. c.320].

    Щодо банківських інвестицій, то склад і структура інвестиційного портфелю банків різних країн різна. У Німеччині помітну частину банківських портфельних інвестицій займають акції і облігації промислових і торгових компаній. В США законодавство забороняє комерційним банкам купляти акції не фінансових компаній, а на операції з промисловими облігаціями накладає обмеження. Тому 90% інвестиційного портфеля американських банків складають зобов'язання федеральних агентств і федерального уряду, а також цінних паперів місцевих органів влади (муніципальні облігації). [19. c.353]. Частка інвестиційного портфелю складала в середині 80-х років 18% всієї суми активів комерційних банків. В загальній сумі цінних паперів приблизно 68% складали цінні папери федерального уряду і федеральних агентств, 24,5% - муніципальні папери і 7,5% - інші папери. Що стосується тимчасової структури цінних паперів, то на зобов'язання до 1 року припадало 32,8% всього портфелю, від 1 до 5 років – 43,5%, від 5 до 10 років – 14,6% і більше 10 років – 7%. Таким чином запас ліквідних активів складав біля 1/3 портфелю, а інвестиції з метою отримати прибуток – 2/3. [20. c.32].

    Структура інвестицій великих банків в регіональних і загальнонаціональних центрах США відрізняється від структури інвестицій дрібних банків в провінційних містах. Про свідчить дані таблиці 4. [18.с.743].

    Великі банки США, які мають закордонні відділення, тримають у своєму портфелі менше цінних паперів федерального уряду і агентств, проте 12% портфелю складають іноземні цінні папери і ще 11,3 % облігації приватних компаній. Дрібні ж банки практично не купують іноземних облігацій і більше 90% коштів інвестують у федеральні і муніципальні облігації.

  • Loading...

     
     

    Цікаве