WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Контроль і нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків - Курсова робота

Банківська справа. Контроль і нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків - Курсова робота

Стратегічне завдання НБУ в перехідний період – замінити практику прямого розподілу кредитних ресурсів грошово-кредитним регулюванням з використанням ринкових інструментів – передбачає реформування організаційно-управлінських структур. Їхню адаптацію як на верхньому, так і на нижньому "поверхах" банківської системи до роботи в режимі реального ринку. У перспективі, на нашу думку, необхідне послаблення резервних вимог з боку НБУ, але за жорсткого регулювання ним основних напрямків діяльності комерційних банків: накопичення власного капіталу та зміни його структури, посилення гарантійних вимог, постійного відслідковування кредитного портфеля з позицій його структури і забезпеченості тощо.

Від зростання власних капіталів банків значною мірою буде залежати зміцнення ресурсної бази українських банків, сприятливий Інвестиційний клімат у країні й інтеграція банківської системи України в світове банківське співтовариство. Протягом останніх років відбувалася цілеспрямована капіталізація комерційних банків [6, с.327].

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу;

2) функція "банку банків";

3) функція банку уряду;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території даної країни.

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

Функція "банку банків". Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція "банку банків" передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах. Щоправда, у деяких країнах операції з касового виконання державного бюджету нарівні з центральним банком виконують також окремі комерційні банки. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє ім'я рахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях, де таких банків немає, або там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкрито у великих комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

Як банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко – як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет.

Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв'язку з цим залежно від стану господарської кон'юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси (рис. 15.1). Перший тип – це рестрикційна грошово-кредитна політика (політика "дорогих грошей"), яка спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи.

Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика "дешевих грошей"), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулюванням інвестиційних процесів та збільшенням платоспроможного попиту на товари і послуги.

Усі функції центрального банку перебувають у тісному взаємозв'язку між собою. Так, кредитування держави й комерційних банків дає змогу досягнути окремих цілей грошово-кредитної політики. Водночас платіжний оборот забезпечується належною кількістю грошей, необхідних для процесу розширеного відтворення. Однак, якщо на початкових етапах розвитку центральних банків їхньою головною функцією була емісійна, то за сучасних умов тенденція посилення державного регулювання економічних процесів поступово вивела на перший план функцію реалізації грошово-кредитної політики [7, с.4].

2. Цілі і методи контролю а банківськими операціями зі сторони НБУ

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи [11, с.244].

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

– створення нових банків та їхніх установ;

– діяльності банків;

– реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як "банк" і "банківська діяльність". Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

Loading...

 
 

Цікаве