WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Контроль і нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків - Курсова робота

Банківська справа. Контроль і нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків - Курсова робота

37

Тема:

"Контроль і нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків"

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Роль і функції Національного банку у кредитній системі України 5

2. Цілі і методи контролю а банківськими операціями зі сторони НБУ 12

3. Характеристика нормативних показників діяльності банків, встановлених НБУ 17

4. Особливості наглядової діяльності НБУ і грошово-кредитна політика 25

Висновки 35

Список використаної літератури 37

Вступ

Банківська система – одна з найважливіших та невід'ємних структур ринкової економіки. Її ефективна функціонування – запорука успіху проведення економічних реформ у сучасних умовах. На відміну від країн із адміністративною економікою. де державний банк відіграє монопольну роль в усьому комплексі грошових і кредитних відносин, для країн із розвинутим ринком характерною є дворівнева банківська система. Центральний банк у цих країнах – вершина банківської системи. Він створює сприятливі умови для функціонування та розвитку і справляє вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни.

У зв'язку з цим одним із основних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи самої банківської системи, переведення ЇЇ на дворівневу структуру. Така перебудова не зводиться лише до формування мережі комерційних банків та юридичного оформлення принципу розмежування банківських функцій між ними і центральним банком країни. Фактичне формування дворівневої банківської системи Можливе лише в умовах створення дійового функціонально розмежованого механізму грошово-кредитного регулювання. Те, що в більшості цих країн немає досить розвинутої ринкової інфраструктури і необхідного інструментарію ефективної реалізації кредитної політики, засвідчує, що визначений чинним законодавством дворівневий статус функціонування банківських систем значною мірою формальний.

Як відомо, правовий статус центральних банків у розвинених країнах закріплений у різних правових актах: законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банківську і кредитну діяльність, у валютному законодавстві. Ці правові акти визначають організаційно-правову структуру центрального банку, його функції, процедуру призначення керівництва банку, його взаємовідносини з державою і національною банківською системою. Установлюються також повноваження центрального банку як емісійного інституту держави. Досвід цих країн з реформування банківського сектора на ринкових засадах і розробки чинного законодавства може мати практичну Цінність при формуванні ефективної інституційної структури кредитно-банківської системи в економіці перехідного періоду, в тому числі й в Україні.

При написанні даної курсової роботи я ставлю перед собою завдання висвітлити роль і функції Національного банку у кредитній системі України, а також вказати, якими саме методами здійснюється нагляд і контроль НБУ за діяльністю комерційних банків. У роботі розглянуто нормативні показники, якими повинні керуватися комерційні банки.

1. Роль і функції Національного банку у кредитній системі України

Національний банк України (НБУ) було створено в 1991 р. відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Статуту Національного банку України на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР і її обласних управлінь. Його становлення проходило у важких умовах перехідного періоду на тлі зруйнування зв'язків у народному господарстві, великого дефіциту держбюджету.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України є центральним банком держави, який стоїть на першому рівні банківської системи і виконує резервні функції. Він у своїй діяльності підзвітний лише Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці; вій є емісійним центром; організатором міжбанківських розрахунків; координатором діяльності банківської системи в цілому; НБУ визначає курс грошової одиниці України відносно інших валют. Він же створює державну скарбницю та забезпечує ЇЇ діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали й золотовалютні запаси [13, с.19].

Для забезпечення належного виконання цих функцій, з нашого погляду, необхідно більш чітке врегулювання взаємовідносин НБУ з органами влади, насамперед виконавчої, визначення його місця в системі органів влади, тобто створення гарантій незалежності Національного банку України у здійсненні його функцій.

Характер і форма взаємозв'язків центрального банку з органами державної влади в різних країнах має суттєві відмінності. Умовно ці взаємовідносини можна зобразити у вигляді двох моделей. Відповідно до першої моделі центральний банк виступає як агент уряду (Міністерства фінансів) і є провідником його грошово-кредитної політики. Згідно з другою моделлю центральний банк незалежний від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без впливу з боку урядових органів.

Але на практиці ці моделі в чистому вигляді не функціонують. У багатьох країнах діє проміжна модель, в основі якої лежать принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком за умов його певної незалежності. В окремих країнах, таких як США, Німеччина, Швеція та Голландія, передбачене пряме підпорядкування центральних банків парламентам В інших країнах центральні банки в основному під звітні казначейству або міністерству фінансів.

Як показує аналіз діяльності центральних банків зарубіжних країн, ефективно діюча грошово-кредитна система складається лише в умовах, коли відносини між центральним банком і владними структурами будуються не на основі прямих вказівок, а як співпраця на основі консультацій. Як відомо, найбільш незалежними є центральні банки таких країн, як ФРН і США. І цей їхній статус забезпечується не лише законодавче регламентованими відносинами центрального банку та гілок влади. Незалежності центрального банку сприяє також значний термін, на який обирається його керівництво (у США – 14 років, у ФРН – 8). Це дає змогу проводити незалежну, довгострокову І стабільну грошово-кредитну політику.

Незалежність грошово-кредитної політики центрального банку забезпечує розв'язання трьох основних питань: довіри до грошово-кредитної політики, ефективності досягнення центральним банком цілей його діяльності, встановлення грошової стабільності. Ці проблеми мають певний взаємозв'язок. Незалежність центрального банку дає змогу здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, що підвищує рівень довіри до неї населення та суб'єктів господарювання, я це, в свою чергу, впливає на її ефективність.

Проблема довіри до грошово-кредитної політики центрального банку особливо важлива для економічної системи України, тому що має могутній психологічний аспект впливу рішень НБУ на економічну поведінку учасників ринку. Цей аспект фактично не розглядався широко в економічній літературі і недостатньо враховується на практиці, хоч від нього багато в чому залежать успішність та ефективність заходів НБУ.

Одним з основних напрямків діяльності Національного банку є здійснення контролю за функціонуванням банківської системи і виконання ним функцій кредитора останньої інстанції. Це зумовлено необхідністю підтримки стабільності банківської системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці передбачає наявність стійких і ефективно працюючих кредитно-банківських інститутів. Однак зараз НБУ і комерційні банки перебувають у стані прихованого протистояння. Як відомо, Національний банк – прихильник політики більш жорстких регулюючих і наглядових вимог до комерційних банків, останні ж, навпаки, виступають за послаблення їх. Обидві сторони аргументують свої вимоги недосконалістю законодавчої бази. При цьому вони трактують норми Закону "Про банки і банківську діяльність" та інших законодавчих актів кожен по-своєму.

Багато протиріч виникає також з приводу конкретних інструментів регулювання банківської діяльності та саморегулювання всередині банківської системи, а також нагляду за нею. Це стосується передусім норм обов'язкового резервування в національній та іноземній валютах, доступності банків до резервних джерел Національного банку і плати за них. НБУ вважає, що чим вищий рівень резервування, тим стабільнішою буде банківська система і тим ширші можливості усунення тимчасової неліквідності комерційних банків. Але на практиці у критичній ситуації Національний банк надає кредити з резервного Фонду вибірково, лише окремим банкам на свій розсуд і під високі проценти (на рівні облікової ставки). Отже, порушується цільовий принцип обов'язкового резервування, і банки вже не розраховують на підтримку НБУ.

У зв'язку з цим проблему доступності, на нашу думку, необхідно вирішувати не суб'єктивно, а на основі спеціально прийнятих законодавчих актів та шляхом проведення кредитних аукціонів. Це дасть змогу підвести ринкову основу під розподіл кредитних ресурсів, що виділяються Національним банком для комерційних банків, за принципом "рівного доступу" останніх до цих ресурсів. Слід переглянути також діючий порядок резервування. Для цього в проекті закону про Національний банк передбачається можливість встановлення різних норм обов'язкових резервів для різних видів комерційних банків. Це дає змогу створити в Україні банківську систему ринкового тилу, яка б відповідала світовим стандартам і об'єднувала банки різних видів та груп, а не лише універсальні.

Loading...

 
 

Цікаве