WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Спадкоємство послуг банку - це не матеріальний актив. Ціна його визначається сприйняттям на ринку пропонованих послуг банком, компетентність його співробітників, а також конкурентноздатність останнього, яка визначається кількістю філіалів банку, базами клієнтів, спектром послуг.

Якщо стратегія банку в галузі кредитування визначає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою кредитного портфеля.

Тактика в виборі кредитної політики полягає в розумному поєднанні вибору між ліквідністю та безпекою банку, з однієї сторони, та можливістю отримання прибутків - з іншої, і витікає з цілей останньої, забезпечуючої її виконання. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій і підприємств певних галузей народного господарства, спеціалізації на кредитуванні головним чином фізичних осіб, міжбанківських кредитах, в більшій мірі розвивати міжнародні кредитні операції.

Як показав аналіз, більшість регіональних банків розміщували позичкові активи в сферах торгово-посередницького бізнесу. Банки вкладали кошти в операції, які забезпечували найбільшу процентну маржу. При цьому аналіз кредитних портфелей банків по складу боржників, а в середині них - по класах ризику і формах власності, показав, що банки не дотримуються диверсифікації кредитної заборгованості.

Отже погіршення ліквідності, неплатоспроможності банку , а в кінцевому випадку банкрутство має наступні наслідки:

1.Банк припиняє здійснювати перерахування коштів не тільки для контрагентів, але й до бюджету.

2. Втрачають свої кошти й акціонери.

3. Втрачає свої вклади і збереження в депозитах і населення.

4.Соціально-політичні втрати для держави. Аналіз стану коррахунків комерційних банків в 1998 р. засвідчив, що за даний період ліквідність банків значно погіршилася. Банками недорезервовано коштів у розмірі майже 50% від норми обов'язкових резервів. Такий стан із ліквідністю ставить під загрозу гарантії, надані вкладникам комерційних банків щодо своєчасного виконання розрахунків, виконання інших зобов'язань банків, у тому числі й відносно погашення кредитів, отриманих від НБУ.

Наявність ресурсів в банку є основним для проведення кредитної політики. Якщо кредитна операція є доходною і менш ризикованою, то банк може збільшити обсяг грошових коштів, які призначені для кредитування, якщо ризики будуть надмірними, обсяг кредитних операцій суттєво скоротиться.

Ще більше помітний вплив на вибір тактики кредитної політики здійснює структура наявних в розпорядженні банків кредитних ресурсів. Якщо в їх складі достатня питома вага довгострокових ресурсів, то банк має можливості для довгострокового кредитування.

Тому структура пасивів і їх взаємозв'язок з структурою активів має неабияке практичне значення. Розробляючи основні напрями кредитної політики і визначаючи принципи формування кредитного портфеля банки повинні орієнтуватися на рівень та структуру своїх кредитних ресурсів. І відповідно до приросту (рівня) ресурсної бази визначати приріст (рівень) сукупного кредиту. На мікрорівні регулювання приросту сукупног-о кредиту здійснюється центральним банком за допомогою політики економічних нормативів. В Україні таке регулювання здійснює НБУ згідно з Інструкцією №10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційни-х банків", затвердженій постановою Правління Національного банку України від ЗО грудня 1997 року № 469. На підставі вимог цієї Інструкції, зокрема нормативу співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (нормативне значення не менше 20%) і норми обов'язкового резервування, можна розрахувати конкретні межі зростання сукупного кредиту, обсягів кредитування. Враховуючи вищевикладене, максимальна межа кредиту визначається нерівністю:

К < (Д+Р)(1-Н) х 0,8 +ВК- Ф,

де К – максимальна, гранична межа (обсяг) кредиту, Д – обсяг залучених депозитів,

Р – залишки коштів на поточних рахункам клієнтів банку,

Н – норматив обов'язкового резервування від обсягу залучених коштів,

ВК – власні кошти банку,

Ф – основні засоби та нерухомість.

Із наведеної нерівності гранична межа кредиту зростатиме при зростанні депозитів (Д), нагромадженні коштів на рахунках клієнтів та зростанні власних коштів банку (ВК). При цьому буде витримуватися нормативне співвідношення високоліквідних активів до робочих активів, іншими словами, не зростатиме часткова маса в обігу.

Отже, прогнозуючи максимально граничний розмір кредиту, банки можуть прогнозувати формування кредитного портфеля відповідно до загальних пріоритетів та внутрішньої кредитної політики.

1.3. Управління кредитним портфелем та ліквідність

комерційних банків.

Кредитні операції є величезним джерелом доходів банку і разом з тим величезною статтею активів. Як такий кредитний портфель являє собою найбільше джерело ризиків, які впливають на надійність та безпеку банку. Ефективне управління кредитним портфелем дає змогу мінімізувати ризики і відповідно збільшити прибутковість позичкових операцій.

Розумне управління кредитним портфелем встановлює параметри кредитного портфеля, визначаючи при цьому, яка доля ресурсів банку може бути використана для видачі позики, які типи кредитів можуть видаватися, яку частину кредитного портфеля можуть складати позики даного типу, яка допустима концентрація кредитів окремим боржникам і галузям.

Якість управління кредитним портфелем прямо пов'язана з прибутковістю банку, а також забезпечення високого рівня надійності і мінімізації ризику банківських операцій, що можливе за умови дотримання банками належного рівня своєї ліквідності. Основним принципом підтримання ліквідності банку є відповідність активів до термінів очікуваного виникнення потреби в коштах для погашення зобов'язань перед кредиторами і вкладниками.

Такий зв'язок термінів розміщення коштів із термінами залучення ресурсів є важливим фактором перетворення його активів для виконання своїх зобов'язань.

Світова банківська практика використовує різні системи показників, які виступають в якості економічних інструментів виміру і управління банківською ліквідністю. Основними параметрами оцінки при цьому є:

1) ступінь участі власних коштів в активних операціях комерційного банку;

2) рівень величини власного капіталу банку в обсязі зобов'язань по пасиву;

3) ступінь вкладення ресурсів банку в операції з підвищеним ризиком.

В Україні, згідно з діючими нормативними актами НБУ, розраховують наступні показники ліквідності: норматив миттєвої ліквідності, норматив загальної ліквідності, норматив ресурсної ліквідності та нормативне співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку [5].

Однак відносні показники оцінки відповідності активів і пасивів балансу банку відображають існуючий стан на якусь певну дату, що обмежує оперативну можливість регулювання рівня своєї платоспроможності. Тому, для комплексної оцінки і регулювання ліквідності комерційного банку слід враховувати вплив факторів, які пов'язані із зміною структури активів і пасивів, а також методи управління ними, від яких залежить стан ліквідності, передбачивши при цьому можливі тенденції зміни останньої і, таким чином, виконання своїх зобов'язань перед клієнтами. Серед основних напрямів такої роботи слід відмітити: збільшення обсягу власних коштів, оцінку ризику окремих статтей активів, їх дохідності та ліквідності; аналіз впливу кредитних операцій, їх структури на ліквідність; прогнозування зміни співвідношення обсягу пасивних та активних операцій, а також процес управління позиками.

Використання для ліквідності методу, який грунтується на встановленні її .рівня за допомогою різних коефіцієнтів, передбачає виділення певної постійної величини, яка б була базовою для порівняння з нею інших показників, спроможних характеризувати діяльність банку і обсяг його операцій. Найбільш часто для цього використовується величина власного капіталу комерційного банку, сума його активів або зобов'язань.

Безумовно, пріоритет належить власним коштам. Це обумовлено рядом причин. По-перше, захисною функцією капіталу, який виступає своєрідним "буфером" покриття можливих претензій до банку, і, в певній мірі, гарантійним фондом виконання зобов'язань перед вкладниками. По-друге, капітал банку в загальному об'ємі кредитних ресурсів являє собою найбільш постійну, відносно стійку, величину. Ця обставина дозволяє банку використовувати його розмір в якості резерву покриття найбільш ризикових операцій і, тим самим, варіювати питомою вагою ризикових активів в структурі балансу відповідно до величини власних коштів. Для оцінки достатності величини банківського капіталу у світовій практиці використовують різні методи. Один із найстаріших - це співвідношення власного капіталу банку до залучених коштів.

Loading...

 
 

Цікаве