WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

- неперервний процентний дохід під ставку

pi - імовірність, що і – ий кредит не повертається.

Для визначення вірогідності банкрутства суб'єкта кредитування використовується F - модель – моделі Альтмана і модної Чессера.

Ці моделі добре зарекомендували себе на практиці та прості у застосуванні, тому розглянемо модель Альтмана. Будується ___ - статистика

де Ki- регресій ні коефіцієнти, отримані за попередньою базою даних; bi- фактори впливу на можливе банкрутство позичальника, а саме: b1– відношення оборотного капіталу до сукупних активів; b2– відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів; b3 – відношення брутто-доходу до сукупних активів; b4відношення обсягів продажу до сукупних активів; b5 - відношення ринкової оцінки капіталу до балансової заборгованості. Якщо значення F, підраховане за моделлю Альтмана, перевищує 2,99, то компанія є стабільно. Але, якщо воно менше за 1,81, то компанія є потенційним банкрутом і, як наслідок, ризик повернення кредиту досить високий.

У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.

Метод "ВАРТІСТЬ ПЛЮС". Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:

вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпечення, тощо);

премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонером банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації. Цей метод встановлення ставки за кредити використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод "БАЗОВА СТАВКА ПЛЮС". Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. Як базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR та ін.), інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних кредитний спред становить від 0,25 до 5% і вище. Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньо ринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.

Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки в США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-рейт), тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тому це була найнижча кредитна ставка.

Згодом пройм-ставка втратила своє пріоритетне значення насамперед через те, що вникла та набула популярності ставка LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за пройм-ставку в середньому на 0,75 – 1% і є найнижчою кредитною ставкою.

Перевагами методу є простота, необов'язковість точного врахування витрат за кожним кредитом зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.

Метод "НАДБАВКИ". Цей метод полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки.

Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити "овернайт". У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом "надбавки". У такому разі марка звичайно становить 0,35 –0,75%, в результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсотків. [72, 83].

Практика встановлення незначних надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-рейт. Витрати залучених коштів визначаються ставками грошового ринку, які й слугують основною для розрахунків кредитних ставок.

Практика роботи зарубіжних банків із проблемними кредитами засвідчує, що раннє виявлення проблемних кредитів все частіше натрапляє на людський фактор. Більше того, практика показує, що досить часто проблемні кредити, які завчасно виявлені, дійсно набагато складніші і гірші, ніж передбачували працівники банку. Але ситуація може бути ще гіршою, якщо працівники банку, знаючи про проблеми свого кредитного портфеля, приховують його і, тим самим, призводять до значних збитків.

Тому саме надання кредиту повинно дотримуватися принципу забезпечення. У зарубіжній практиці існують різні методи забезпечення:

  • порука;

  • страхування комерційних ризиків;

  • банківські вексельні й чекові авалі;

  • сертифіковані банком чеки;

  • застава і іпотека нерухомості;

  • передача права власності;

  • факторинг та інші засоби.

Цікавий досвід Німеччини з використання системи трибальної оцінки ефективності різноманітних форм забезпечення повернення кредиту і встановлення відповідно до неї максимальної межі кредитування, таблиця 3.3., в якій зазначено диференційовану оцінку (в балах) цих форм.

Таблиця 3.3.

Диференційована оцінка ефективності забезпечення

повернення кредиту [33, 46].

Форма забезпечення повернення кредиту

К-сть балів

Максимальна сума кредиту у відсотках до забезпечення

1

Іпотека.

3

60-80

2

Застава внесків, що знаходяться в банку.

2

100

3

Порука (гарантії).

2

Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100

4

Застава ЦП

2

ЦП, що приносять твердий прибуток 70-80, акції – 50-60

5

Уступка вимог із постачання товарів або надання послуг

1

20-40

6

Передача права власності

1

2050

Уступка вимог та передача прав власності, як форма забезпечення повернення кредиту, найчастіше застосовується в практиці банків ФРН. Уступка (цесія) – це документ позичальника (цедента), в якому він уступає свою вимогу (дебіторську заборгованість) кредитору (банку) в якості забезпечення кредиту (Рис.3.1.). У даному випадку, договір про цесію доповнює кредитний договір, створюючи правову основу для забезпечення повернення та отримання клієнтом банківської позики. Договір про цесію передбачає перехід до банку права отримання коштів по встановленій вимозі.

Вартість уступленої вимоги повинна бути достатньою щоб погасити позичкову заборгованість. Банк має право скористатися виторгом, що поступив, лише для погашення виданого кредиту та плати за нього. Якщо по уступленій вимозі поступає сума грошових коштів, що перевищує заборгованість по позиці, то різниця повертається цеденту.

Правова структура цесії

Рис. 3.1. Правова структура цесії [35, 288].

На практиці використовують два види цесії: відкрита та тиха. Відкрита цесія передбачає повідомлення боржнику (покупцю-цеденту) про уступку вимог. У цьому випадку боржник погашає своє зобов'язання банку, а не позичальнику банку (цементу). При тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку вимог, боржник платить цеденту, а той зобов'язаний передавати отриману суму банку. Позичальники надають перевагу тихій цесії, щоб не підривати свій авторитет.

Loading...

 
 

Цікаве