WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Кредитний ризик банку буде мінімальний, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні кредитного заходу. Те саме стосується й строків кредитування, при визначенні яких потрібно врахувати циклічність виробництва, сезонність, тривалість ділового циклу. Необґрунтоване скорочення термінів кредитування призводить до підвищення кредитного ризику, оскільки джерела погашення позики можуть бути ще не сформовані.

Визначення умов надання кредиту є важливим при структуруванні кредиту. Надання кредиту траншами означає, що кожна наступна сума перераховується позичальнику лише після виконання ним певних умов. Такий прийом дозволяє банку контролювати цільове використання кредиту, оцінювати результати та знижує кредитний ризик.

Документування. Процес документування позики полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Стандартна форма кредитного договору складається з декількох обов'язкових розділів;

  • Боргове зобов'язання, підписане позичальником, на основі суми боргу, де також вказані відсоткова ставка за кредитом, умови й графік його видачі та погашення.

  • Забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення заборгованості.

  • Обмежувальні умови, які можуть стверджувати дії позичальника (періодичні надання звітності, підтримка ліквідності, страхування застави, тощо), або забороняти певні дії без згоди банку (не виплачувати високі дивіденди, не брати участі в зллитті компаній тощо).

  • Гарантії позичальника.

  • Відповідальність сторін.

На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи повинні ретельно перевірятися юридичними службами та представниками контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику.

Контроль. Головна вимога до процедури контролю – це постійність перевірки та оцінювання рівня кредитного ризику. Згідно із статичними дослідженнями, 80% проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику. До основних функцій структурних підрозділів з контролю за кредитами є систематична перевірка найбільших кредитів (наприклад кожні 30 або 90 днів); вибіркова перевірка кредитних справ та стану кредитної документації; постійний контроль за проблемними кредитами, контроль за станом та ліквідністю застави, іншим забезпеченням кредитів; оцінка розміру ризику кредитного портфеля банку в цілому та розробка рекомендації щодо величини резервних фондів.

Розглянемо детальніше методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля.

Диверсифікація. Метод диверсифікації полягає в розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма властивості), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації – галузеву, географічну, портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається у разі вибору вибору позичальників, котрі працюють в галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного рості, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежні. Тоді зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають в різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників.

Портфельна диверсифікація означає зосередження кредитів між різними категоріями позичальників – великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими і громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сферу малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча і мають вищий рівень доходності. Якщо позичальником є велика компанія, то кредитний ризик оцінюється як незначний, але й доходність такого кредиту невелика. Іноді банк надає кредит відомій в світі компанії за ставками, які не приносять йому прибутків. Але проведення подібних операцій сприяє зростанню популярності і рейтингу банку.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку, насамперед, рівень підготовки кадрів.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території , або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно перевищує рівень кредитного ризику.

Установлення лімітів. Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально доступних розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банком удається уникнути критичних витрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватись за видами кредитів, категоріями або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті.

Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітування регулюють діяльність банків, зокрема кредиту, установлюючи обов'язкові ліміти, які здебільшого виражені у відносних величинах. Прикладом може слугувати норматив НБУ "Максимальний розмір ризику на одного позичальника" (М8), який розраховується як відношення сукупної заборгованості за позиками, міжбанківськими кредитами й врахованими векселями одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо цього позичальника до капіталу банку виражене у відсотках. Нормативне значення має не перевищувати 25%.

Резервування. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на одному із принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності – принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку. Нині оцінка якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 6.07.2000 р. №279 [7, 6]. Згідно із цим Положенням кредитний портфель банків класифікується, тобто кожний кредит оцінюється за ступенем ризику і відноситься до однієї із п'яти груп і відповідний рівень резервування:

стандартні кредити – 2%,

під контролем – 5%,

субстандартні – 20%,

сумнівні – 50%,

безнадійні – 100%.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основною сумою і відсотками визначається так:

  • добре – заборгованість за кредитом та відсотки сплачуються у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше як 90 днів;

  • слабке – термін простроченої заборгованості за кредитом та відсотками становить не більше як 90 днів або за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, вчасно сплачуються відсотки;

  • недостатнє – прострочена заборгованість за кредитом та відсотками за ним становить понад 90 днів чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Loading...

 
 

Цікаве