WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

В будь-який час, коли банк видає позику, він приймає на себе ризик того, що боржник може бути неплатоспроможним, тобто не може вчасно погасити основний борг і відсотки по ньому. В зв'язку з цим, банк повинен переконатися в стійкому фінансовому стані клієнта.

Проблема вибору банком тих чи інших показників або системи оцінки господарсько-фінансової діяльності боржника, увійшла в економічну літературу як проблема визначення кредитоспроможності.

Суть категорії "кредитоспроможність" являє собою той реальний правовий і господарсько-фінансовий стан боржника, виходячи із оцінки якого, банк приймає рішення про початок кредитних відносин з боржником. Зміст цієї категорії охоплює наявність у боржника передумов для одержання кредиту і можливість вчасно погасити суму боргу і відсотків по ньому у встановлені кредитною угодою терміни.

Світова банківська практика розробила методики кредитоспроможності боржників, направлені на мінімізацію кредитних ризиків. Але, не всі правила і методики можуть бути застосовані і реалізовані в повному обсязі в Україні. Так, в зарубіжній практиці кредитного аналізу, на попередній стадії вивчення потенційного боржника, банки, як правило, вимагають надання певного переліку супроводжуючої документації. Пакет документів охоплює: фінансові звіти компаній за останні три роки, завірені незалежною аудиторською фірмою; внутрішні фінансові і управлінські звіти; звіт про рух грошових коштів за поточний і попередні періоди; податкові декларації; бізнес-плани; інші документи, які корисні з точки зору банку для оцінки кредитоспроможності компанії. Крім цього, інформацією про фінансовий стан боржника можуть бути всі доступні матеріали, які одержані як від самого клієнта, так і зібрані з інших джерел.

У випадку, якщо клієнт відповідає прийнятим в банку стандартам, наступає стадія аналізу – оцінка кредитоспроможності боржника на основі аналізу результатів його фінансово-господарської діяльності. При цьому виділяються декілька ключових позицій, по яких проводиться оцінка залежно від змісту параметрів. Так, в США переважно застосовують правило п'яти "сі", в Англії ключовим терміном при видачі позики є слово "РАКТ5" і т.д. Визнані в світовій банківській практиці прийоми оцінки кредитоспроможності, в основі яких лежать опубліковані в засобах масової інформації дані про репутацію боржника, його доходи, грошові потоки, ділову активність і т.п., в українській практиці не застосовуються.

Джерелами інформації, якими користуються українські банки, є квартальний і річний баланс підприємства і додатки до нього, перш за все - "звіт про фінансові результати".

Слід відзначити, що хоча за останні роки баланс українських підприємств і відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку і звітності, проте інформація, якою володіють працівники кредитних відділів на основі балансу, відображає фінансове положення боржника на дату звітності.

Тому, на наш погляд, більш доцільно проводити аналіз фінансової звітності, виходячи із обороту грошових потоків підприємства. При цьому в якості інформаційної бази для оцінки кредитоспроможності підприємства можуть виступати показники кругообороту обігових коштів і платіжного обороту, оскільки вони найбільш чутливо реагують на будь-які зміни фінансового стану підприємства.

Оскільки кредитна заборгованість підприємства являє собою не тільки кредитні вкладення банку, але і грошові кошти в обороті боржника, які підлягають поверненню і оплаті, то прискорення або сповільнення їх оборотності, а разом з тим ріст або зниження залишків коштів на поточних та інших рахунках прямо впливають на ріст або зниження обсягу кредитних ресурсів і ліквідності банку. Отже, показники оборотності цих коштів, з однієї сторони, і показники оборотності кредиту - з іншої, охарактеризують фінансовий стан боржника з точки зору його господарської діяльності і ефективності використання ресурсів.

Разом з тим, аналіз показників оборотності обігових коштів і платіжного обороту несе в собі інформацію лише про загальні тенденції господарської діяльності боржника. Більш конкретну інформацію про боржника можна одержати тільки на основі аналізу показників діяльності.

Для вирішення питання про видачу кредиту найбільш надійною є ситуація, коли всі показники діяльності боржника мають позитивну тенденцію росту (або зниження). Але в реальних економічних умовах така ситуація неможлива, тому необхідно вибирати пріоритети і встановлювати відповідні оптимуми.

Орієнтирами оцінки стану боржника можуть виступати показники оборотності обігових коштів, припливу коштів, рентабельності основної діяльності і якість застави. Розробка та регулювання технологією кредитних операцій передбачає, перш за все, визначення функцій кредитних підрозділів і органів, які управляють кредитними операціями, а також методичне забезпечення для аналізу платежездатності клієнта і кредитної документації.

В світовій практиці виділяють аналітичні кредитні відділи, які безпосередньо займаються оцінкою кредитного ризику і відділи, які безпосередньо займаються технологією кредитування, тобто видачею і погашенням позики, оформленням договорів, контролем за їх виконанням, за станом застави і поточним станом справ в боржника.

В нашій банківській практиці аналізом індивідуальних ризиків в різних формах займаються в основному підрозділи, які виконують функцію технології кредитування. Очевидно, що такі різні підходи щодо технології кредитних операцій пов'язані з різним ступенем розвитку методів оцінки кредитних ризиків і різним підходом до них.

Кредитними операціями в банку управляє кредитний комітет. В його склад входять члени ради і управління банком, представники кредитних підрозділів, а також відділів, які пов'язані з ними. Комітет розглядає всі питання, пов'язані з кредитними ризиками, аналізує якість кредитного портфеля, а також:

- розробляє критерії видачі позик;

- встановлює обмеження на позики залежно від їх типу і на обсяг видачі одному боржнику;

- виробляє політику щодо повернення безнадійних кредитів і списання невиплачених позик;

- затверджує стандарти на кредитну документацію і кредитні застави.

Методичне забезпечення для аналізу кредитоспроможності клієнта в різних комерційних банках має свої особливості, хоча ідея його здійснення одинакова для всіх банків - оцінка клієнта з точки зору повернення основного боргу і процентів по ньому.

До кредитної документації відносяться кредитні заявки, доповідні записки кредитного комітету, стандартна кредитна угода, а також документи про вторинні джерела погашення позики (заставна угода, форми гарантії, угода про відновлення кредитної лінії і т.і.).

В нашій банківській практиці кредитна угода найчастіше відображає зобов'язання сторін по видачі та погашенню позики, права та відповідальність контрагентів при порушенні своїх зобов'язань. В практиці ж зарубіжних комерційних банків зміст кредитної угоди ширший і створює стійку основу для управління кредитними операціями. В ній відображаються різні критичні фактори підвищення кредитного ризику, коли банк має право на жорсткіші умови кредитування. Так, банк підвищує проценти по позиці, переглядає розмір застави, або ставить питання про дострокове погашення боргу не тільки при утворенні простроченої заборгованості, але і при непогашенні позик, виданих іншими банками, при невиконанні вимог банку про підтримання фінансових коефіцієнтів, або оборотності активів на певному рівні.

Запобігання і управління кредитними ризиками включає систематичний аналіз кредитного портфеля і роботу банку з проблемними кредитами.

Виходячи з того, що кредитний портфель - це сукупність виданих позик, які класифікуються відносно критеріїв, пов'язаних з різними факторами кредитного ризику, то аналіз його стану в системі управління банком дозволяє вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрямів кредитної політики банку.

Повертаючись до питання про створення спеціальних резервів під кредитні ризики в контексті управління ними на рівні банку, необхідно зазначити, що більш доцільно, на наш погляд, в сучасних умовах формувати загальний резерв під загальний банківський ризик. Для того, щоб визначити ступінь допустимості загального розміру ризику кредитування, комерційний банк повинен розрахувати внутрішні (балансові та забалансові ризики) та зовнішні ризики (регіону, країни).

В сучасних умовах все більше уваги приділяється регіональним ризикам, які охоплюють ряд економічних та спеціальних факторів - рівень розвитку промисловості і сільського господарства, конкурентноздатності продукції і сировини на внутрішніх та зовнішніх ринках, ступінь забезпеченості природними ресурсами, ділову активність, однорідність населення, розвиток інфраструктури і т. д.

Сукупність ризиків повинна включати, крім цього, і окремі форс-мажорні обставини, пов'язані із економічною, політичною і соціальною нестабільністю.

Loading...

 
 

Цікаве