WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Кредитна політика комерційних банків та механізм її реалізації в умовах перехідної економки (магістерська) - Дипломна робота

Разом з тим, слід відмітити, що капітал банку складається із декількох компонентів, захисні властивості яких виявляються по-різному. Так, акціонерний капітал виступає в даній якості тільки в умовах форс-мажорних обставин. Основне навантаження на покриття поточних втрат банку по інвестиційній, фондовій, позиковій та іншій діяльності несуть на собі резерви і відрахування від прибутку. Тому, з метою встановлення достатності кожного із компонентів власних коштів, в липні 1988 року під егідою Базельського комітету була прийнята угода про міжнародну конвенцію виміру і норми капіталу, які визначають співвідношення окремих його частин до ризикових активів ("коефіцієнт Кука").

Норми "коефіцієнта Кука" розповсюджуються тільки на міжнародні банки, тобто на банки, які мають філіали за кордоном, в діяльності яких операції в валюті або з нерезидентами складають значну питому вагу (більше третини). Даний показник встановлює мінімальне співвідношення між власними коштами банку і балансовими та позабалансовими активами, скорегованими відповідно до норм ризику, які ранжировані по окремих країнах. За оцінками західних банківських аналітиків, цей показник займає центральне місце в нормативних системах по визначенню банківської ліквідності.

Однак, у міжнародній банківській практиці ширше озповсюдження одержав Європейський коефіцієнт ліквідності, який по своєму економічному змісту близький до "коефіцієнту Кука". У своїй кінцевій формі він вступив в силу 1 січня 1993 року. Рівень Європейського коефіцієнта адекватний "коефіцієнту Кука" і складає 8 відсотків, але, тим не менше, між ними існують певні відмінності. Так, Європейський коефіцієнт ліквідності розповсюджується на всі комерційні банки без винятку, окрім цього, при розрахунку величини власних коштів в чисельнику цього показника в їх склад входять суми на покриття ризиків країни, соціальних та інших груп.

Власні кошти в опублікованих балансах банків західних країн вміщують в себе, як правило, оплачений акціонерний капітал, нерозподілений залишок прибутку і загальну суму резервів, у тому числі і резерв під загальний банківський ризик. Ці елементи складають основу фінансової звітності банку, на якій базується оцінка їх фінансової стТйкості і ліквідності. Вказані кошти входять в склад основного, базового капіталу, який в банківській практиці має назву "тверде ядро". Згідно з приписами контролюючих органів, величина базового капіталу повинна складати не менше 4-ох відсотків від обсягу банківських активів. До капіталу другого рівня згідно Базельської Угоди відносяться резерви на покриття безнадійної заборгованості по позиках, безстрокові і довгострокові привілегійовані акції, зобов'язання, які конвертуються в обов'язковому порядку. Відношення сукупного капіталу (тобто суми базового капіталу і капіталу другого рівня) до обсягу активів, уточнених на ступінь ризику, повинно бути не нижчим, ніж 8 відсотків. При розрахунку знаменника показника достатності власних коштів активи балансу приймаються в розрахунок не в повній сумі. Це пов'язано з тим, що банк приймає на себе певні ризики втрати вкладених коштів. При цьому активи банку групуються залежно від ступеня ризику. Кожній із таких груп відповідає поправочний коефіцієнт ризику, який вказує на те, в якій мірі активи даної" групи забезпечуються власним капіталом комерційного банку.

Набір вимог до "ризикового" капіталу в Україні згідно інструктивних приписів поділяє активи банківського балансу на п'ять категорій ризику, яким відповідають поправочні коефіцієнти від нуля до одиниці. Разом з тим, всі позики, окрім позик гарантованих урядом (10%), несуть банкам 100% ризику [6, с.15].

Для управління ліквідністю зарубіжна практика роботи банків розробила певні вимоги до структури активів. Оптимальним для забезпечення стабільної ліквідності і платоспроможності вважається наступне співвідношення норми окремих видів активів (див. табл. 1.4.) [69, с.130]:

Таблиця 1.4.

Співвідношення норми окремих видів активів

Первинні резерви (в % до депозитів)

не менше 5-10

Вторинні резерви (в % до депозитів)

не менше 10-15

Позики (в % до активів)

не більше 65

Найчастіше у вітчизняній банківській справі зустрічаються помилки, пов'язані із тією частиною коштів, які необхідно виділяти в якості первинного і вторинного резервів. На практиці в управлінні станом резервів можна виділити два крайніх напрями: перший полягає в тому, щоби не допустити наявність в банку коштів, які не приносять доходу; другий - постійне підтримування резерву на доступному рівні, необхідному для задоволення вимог клієнтів в готівці. Більшість банків дотримуються відносної середини, враховуючи при цьому те, що чим більші коливання обсягів вкладів в банку, попиту на кредити, тим більший повинен бути вторинний резерв.

Лише після цього, як банк визначив первинні, вторинні резерви, він може формувати портфель кредитів. Позики важлива частина активів, оскільки доходи по цьому виду банківської діяльності складають найбільшу статтю прибутку. Разом з тим, кредитні операції є найбільш ризиковими.

На сьогоднішній день у вітчизняній банківській практиці біля 28% сумарних активів знаходиться в кредитних вкладеннях. В зв'язку з цим, для українських банків особливо актуальним є застосування для аналізу ліквідності показника "Трезорі". Цей показник дуже поширений у світовій банківській практиці, в чисельнику і знаменнику якого відображаються суми коштів, залучених і розміщених на короткий термін, тобто характеризує співвідношення ринкових операцій по активу з ринковими операціями по пасиву балансу банку. Якщо коефіцієнт більший одиниці, то банк є кредитором, а якщо менший - боржником на грошовому ринку.

Відповідно до значної питомої ваги в структурі активів позикових операцій проблема управління активами зводиться до підтримання ліквідності банку через надійність повернення кредитів.

Варто відмітити, що кредитні операції самі по собі впливають на рівень ліквідності, який пов'язаний із зміною зобов'язань банку. Так, якщо надані кредити зараховуються на розрахункові рахунки клієнтів, то відбувається одночасно і обсяг кредитних вкладень і зобов'язань банку. Такі ж результати мають місце при перерахуванні суми наданого кредиту на рахунок іншого клієнта в іншому банку.

При погашенні кредитів, виданих банком, кошти, вкладені в кредитні операції, змінюють свій статус і переходять із менш ліквідної форми в абсолютно ліквідну форму грошових коштів. Проходять структурні зрушення в складі активів, результатом яких є збільшення залишку коштів на кореспондентському рахунку і зменшення абсолютної величини боргового зобов'язання. В даному випадку в банку з'являється можливість відповідати по своїх зобов'язаннях, які відповідають по строках погашених кредитів. У випадку, якщо видані позики не повертають банку або пролонговуються, порушується відповідність по строках між виданими кредитами і залученими коштами. Такий стан справ спонукає банк з метою управління активами і підтримання ліквідності свого балансу залучати додаткові ресурси на грошовому ринку, або використовувати для здійснення термінових платежів резерв поточних платежів. В обидвох випадках ліквідність балансу банку буде погіршуватися, причому в першому випадку можливе збільшення загальної суми зобов'язань, в другому - баланс банку може бути неліквідним в зв'язку з тим, що величина резерву поточних платежів може бути недостатньою.

Таким чином, особливий вплив на ліквідність балансу здійснює поверненість позик, виданих банком, а звідси - і правильність управління якістю кредитного портфеля, а також застосування методів визначення розміру і ступеня кредитного ризику по кожній окремій позиції.

Аналіз якості кредитного портфеля в зарубіжній банківській практиці проводиться на основі бальної системи оцінок. Рейтинг кредиту на основі загальних балів надає кредитуючому банку достатньо гнучкості в плані вибору критеріїв, області ризику, які необхідно враховувати, вагомість цих областей і балів, які присвоюються тому чи іншому положенню. При оцінці кредиту, при цьому, виходять із наступних критеріїв: цільового направлення кредиту, його розміру, терміну, платежездатності боржника, обгрунтованості операції, припливу коштів боржника, умов погашення кредиту, способів забезпечення його поверненості, якості інформації про боржника, галузі і форми властивостей клієнта, взаємовідносин клієнта з банком, ціни кредиту, відповідності позики кредитній політиці банку. Найвищі і найнижчі бали рейтингової оцінки характеризують зміни якості кредитного портфеля.

Loading...

 
 

Цікаве