WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

  • у разі врахування (дисконту) векселя;

  • отримання векселя третьої особи від позичальника як оплату кредиту;

  • переоформлення кредиту векселями.

    Розглянемо кожен із варіантів окремо.

    Банк врахував вексель із терміном платежу три місяці з дисконтом, однак до закінчення терміну платежу отримав пропозицію вигідно його продати. В жодному нормативному документі (ні в положені, затвердженому постановою правління НБУ №122, ні в Положенні "Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих втрат банків від операцій з цінними паперами", затвердженими постановою Правління НБУ від 30 грудня 1999 року №629) немає чіткої відповіді на питання, чи можна врахований вексель продати безпосередньо з кредитного портфеля. Таку можливість було передбачено у новому проекті положення, проте у положенні, затвердженому постановою Правління НБУ №279 від 6 липня 2000 року її не враховано. Чи означає це, що банки переводячи врахований вексель у портфельна продаж, повинні резервувати кошти в обсязі 100% від його номінальної вартості? Якщо так, то чому? Чому це треба робити, якщо навіть на векселі є аваль великого ліквідного банку, тобто якщо своєчасний платіж гарантовано? Отже, якщо порядок зазначеного стовідсоткового резервування не буде удосконалено, банкам доведеться відмовлятися від можливих додаткових прибутків від продажу векселів до зазначеного терміну платежу, оскільки вони зазнаватимуть необгрунтованих збитків, пов'язаних зі стовідсотковим резервуванням.

    Для погашення проблемного кредиту банк отримав від позичальника векселі третьої особи, авальовані ліквідним банком (ліквідність векселів не викликає сумнівів) із терміном платежу через три місяці (із моменту отримання банком). Згідно з пунктом 1.4 положення, затвердженого постановою НБУ №629, банк повинен сформувати резерв у обсязі повної балансової вартості векселів. У разі зменшення ризику неповернення кредиту банк нестиме необгрунтовані витрати, відволікаючи з обігу грошові кошти для резервування.

    Банк надав кредит зі ступенем ризику "стандартний". Та ось на підприємстві-позичальнику змінилися власники, які зорієнтовані на інший банк. Кредит зразу потрапляє у категорію проблемних. Припустимо, що серед клієнтів банку є покупець продукції позичальників, який згоден викупити векселі, але його не цікавить заборгованість за кредитом. Якби можна було цю заборгованість оформити векселями позичальника (що передбачено абзацом 6 пункту 2 підрозділу 1 розділу 7 положення, затвердженого постановою Правління НБУ №258), то банк, продавши векселі, міг би відшкодувати кредит і уникнути збитків. Проте листом НБУ від 10.04.2000 р. №18-211/1009-2283 не передбачено такої можливості (хоча лист не є нормативним актом). Напевно, правильніше було б під час перенесення векселів із кредитного портфеля в портфель цінних паперів на продаж зберігати діючий статус заборгованості. До речі, терміни прострочення за вексельною заборгованістю значно жорсткіші, ніж строки, передбачені для заборгованості за кредитами і гарантіями, що також навряд чи обгрунтовано з точки зору ризиків.

    Можна зробити висновки, що з вексельним обігом пов'язуються небезпідставні сподівання щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак формування вексельних відносин серед суб'єктів господарської діяльності, яке викликало позитивні зрушення, виявило водночас і чимало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, застосування якого у господарському обороті припинилося внаслідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930-1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення вексельних операцій суб'єктами підприємництва. Так само й державні інститути втратили або ж зовсім не набули досвіду державного регулювання вексельних відносин, у зв'язку з чим виникають численні протиріччя, якими супроводжується розвиток вексельного законодавства в Україні. Подолання вад періоду становлення вексельного обігу є першочерговим завданням, вирішення якого потребує поєднання зусиль державних інститутів, фахівців у галузі вексельного права та фінансів, а також суб'єктів підприємницької діяльності.

    Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх векселі виконують у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки.

    Сфера використання векселів у господарському обороті стала надзвичайно широкою. Виконуючи роль безготівкових грошей, вексель може застосовуватися як інструмент розрахунків у всіх випадках, коли господарські операції здійснюються з відстрочкою платежу. Це означає що засобом обігу в період, який збігається з терміном наданої відстрочки, слугують не гроші як такі, а відображені у грошовій формі боргові зобов'язання, функції яких може виконувати вексель. Тільки на момент настання терміну платежу дія векселя як засобу розрахунків закінчується і гроші, виконуючи функцію засобу платежу, завершують процес обміну. На цьому етапі векселедержатель може також погасити векселем свою заборгованість перед векселедавцем і, таким чином, завершити господарську операцію без залучення коштів. Отже, застосування векселів одночасно дає змогу розвантажити банківську систему та прискорити і здешивити розрахунки між суб'єктами господарської діяльності.

    З огляду на сказане слід зауважити, що приписування векселю невластивої йому функції платіжного засобу навряд чи можна вважати правомірним.

    Застосування в обігу двох видів векселів – простих і переказних – забезпечує гнучку систему їх використанняя залежно від характеру господарської операції і кількості суб'єктів, що беруть в ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визничає потенційну можливість повернення боргу.

    Якщо умови дають можливість векселедавцю розрахуватися з векселедержателем наявними коштами або якщо векселедавець не має боржників, на яких він міг би перевести свій борг перед векселедержателем, інструментом розрахунків має бути простий вексель. Якщо ж господарська операція включає кілька суб'єктів, пов'язаних взаємними борговими вимогами, або векселедавець для забезпечення розрахунків із векселедержателем має попередньо стягнути борг зі свого боржника, доцільним буде застосування переказного векселя. Схема розрахунків за переказним векселем у цьому разі буде раціональнішою та ефективнішою, ніж за умов оформлення такої угоди простими векселями.

    Розділ ІІ. Критична оцінка роботи комерційних банків з векселями суб'єктів фінансового ринку.

    2.1 Особливості кредитних, торговельних і гарантійних операцій банків з векселями.

    Подані до врахування і в заставу векселі мають перевірятися з позицій їх юридичної дійсності та фінансової надійності.

    Метою проведення фінансової експертизи векселя є встановлення можливості його оплати в строк. Крім перевірки кредито- та платоспроможності пред'явника рекомендується аналізувати фінансове становище платника, індосантів, які не зняли з себе відповідальність безоборотним застереженням, і авалістів. Для цього можуть використовуватись усі можливості банку, в тому числі послуги аудиторських, консалтингових і рейтингових організацій, а також інформація тих банків, у яких зобов'язаним за векселем особам відкриті поточні рахунки.

    Якщо одержана після врахування або приймання векселя в заставу інформація про платника виявиться несприятливою, або після приймання векселів платник зупинить платежі або векселі платника будуть опротестовуватись, або ж проти нього буде порушена справа про банкрутство, то банк може, якщо вважатиме це за доцільне, запропонувати пред'явнику або викупити, або в тижневий строк замінити вексель іншим, благонадійним. Невиконання такої пропозиції тягне за собою призупинення подальших врахувань, надання кредитів і прийняття в заставу векселів від пред'явника до врегулювання боргу за неблагонадійним векселем.

    Переказні векселі у всіх випадках мають опротестовуватися, оскільки трасант не може зняти з себе відповідальність за платіж, але несе відповідальність лише за наявності протесту, якщо тільки він не обумовив, що протест не вимагатиметься.

    Врахування векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

    Враховуючи вексель, банк тим самим надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути враховані векселі, з тексту яких є можливість точно визначити строк платежу, а саме: визначено-строкові (на певну дату), дато- (у такий-то час від складання) і візо-векселі (у такий-то час від пред'явлення), причому на останніх має бути відмітка про дату пред'явлення. Технологічна схема здійснення філіями банку торговельних комерційних операцій з векселями наведена в додатку 1.

  • Loading...

     
     

    Цікаве