WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Новий період у розвитку векселя – період індосаменту, цієї спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Місцем нового періоду вже є не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. Після невеликих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) – у зразковому для того часу Вексельному статуті Лейпцигу [18, с.24].

Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя – покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

У Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив можна бачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, але також у тому, що в Лейпцигу ще в 1711 році біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель з'явився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що:

  • Це письмове документоване зобов'язання;

  • Воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення;

  • Таку суворість можна надати будь-якому борговому документу, досить лише позначити його векселем.

Отже вся сила у позначці – вексель; її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобов'язання про гроші.

Такі три етапи в історії векселя: перший – італійський, він зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду – французькому (індосамент). Найважливіша пам'ятка французького періоду – це Code de commerce (1808 р.). Третій період – німецький; його найважливіший твір – Вексельний Статут (1847 р.) – модель, з якої копіювалися сучасні вексельні статути. Четвертим етапом розвитку векселя можна вважати вексельний обіг ХХ століття [18, с.25].

В Росії, а відповідно і на тій частині України, яка перебувала в складі Росії, вексель почав діяти за часів Петра І, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові І, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладені сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичена майже вся термінологія векселя.

Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселю, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя – одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов'язання. Зобов'язуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини.

Перший вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від 3 грудня 1862 р., яким вексельна дієздатність була розширена до загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню до осіб духовних, нижніх військових чинів, селян, що не мають нерухомої власності і торгових свідоцтв та заміжніх жінок без згоди чоловіків [18, c.30].

Вже в 40-х роках ХІХ ст. було підняте питання про перегляд вексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччині вексельного статуту (1847р., вступив в дію з 1848р.) питання про перегляд підіймається офіційно. Було складено декілька вексельних проектів (1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливом німецького права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статут про векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906 року з селян була знята заборона зобов'язуватися векселями.

Характерними рисами вексельного обігу в період після скасування кріпосного права і до 1917 року були:

  • Довгостроковість векселів (3, 6, 12 і більше місяців);

  • Панування у внутрішньому обігу простих векселів. Переказні векселі використовувалися у зовнішній торгівлі та при одержанні закордонних банківських кредитів;

  • Велика питома вага банківського капіталу в кредитуванні вексельного обігу.

Статут про векселі 1903 року був останнім вексельним статутом Росії. Після жовтня 1917 року він втратив чинність поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалася навіть під час "військового комунізму" і вони виписувалися за старими зразками (на вексельному папері для боргових зобов'язань) згодом такі векселі були визнані радянськими судами в якості боргових розписок [19, c.32].

З переходом до нової економічної політики стала відчуватися потреба в боргових зобов'язаннях, які б могли забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від боргових розписок і інших боргових зобов'язань. Тому в 1922 році було прийняте "Положення про векселі". В його основу були покладені Статут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так званими бременськими правилами склало основу подальшого розвитку і європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя – до фінансово-кредитної реформи 1930 – 1932 рр.

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями, часом навіть в країнах, зв'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (вексельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світового співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою економічними та культурними традиціями, здійснити ряд заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній женевській конференції було розроблено і прийнято три вексельні конвенції:

  • Конвенцію №358 про встановлення Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі;

  • Конвенцію №359 про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі;

  • Конвенцію №360 про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів.

Більшість країн Європи та багато інших країн світу приєдналися до Женевських конвенцій або уніфікували своє законодавство на їх основі, створивши женевську систему вексельного права. Країни, вексельне законодавство яких спирається на англійський закон про переказні векселі, утворили аналогічну англо-американську систему вексельного права.

1.2. Економічна природа векселя, його сутність та види.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі бувають прості і переказні (Рис. 1.1).

Вексель, у якому відсутній будь-який з обов'язкових реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

  • Вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті після пред'явлення;

  • При відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання – для простого векселя), вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника (векселедавця – для простого векселя);

  • Вексель, у якому не вказано місце його складання, визначається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Вексель

простий

переказний

Реквізити простого векселя:

  • Найменування – "вексель";

  • Проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму;

  • Зазначення строку платежу;

  • Зазначення місця, в якому повинен здійснюватися платіж;

  • Найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

  • Дата і місце складання векселя;

  • Підпис того, хто видає документ (векселедавця).

    Переказний вексель, крім зазначених вище реквізитів, повинен також містити просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму та найменування того, хто повинен платити (платника).

  • Рисунок 1.1. Види і реквізити векселів.

    Простий вексель – просте і нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя певну суму грошей у визначеному місці у визначений час.

    Loading...

     
     

    Цікаве