WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Сьогодні вже склалася ситуація протистояння двох концепцій галузевого векселя. Підприємства енергетики, особливо енерго- генеруючі (ГЕК) та енергопостачальні компанії, стоять на позиціях специфічності галузевого векселя. Інші ж оператори вексельного ринку (тобто споживачі електроенергії та посередники) підтримують точку зору традиційності вексельного обігу.

На жаль, сучасний обіг векселів практично повністю зображується простими схемами, які "лежать на поверхні" женевського вексельного закону і описуються відносинами між емітентом, ремітентом та векселедержателем. Однак закон про переказний та простий вексель, затверджений Женевською конвенцією, передбачає досить великий спектр вексельних застережень, які можуть бути з успіхом використані для розв'язання проблем обігу векселів, не порушуючи традиційності їхньої форми. Можна передбачити наступні варіанти вексельних застережень.

Перший: так зване ректа-застереження. Його суть полягає у формулювання тексту векселя у формі "платити по наказу...". Ректа-застереження, внесене в сам текст документа, дозволяє подальшу передачу векселя виключно за формою та з наслідками звичайної цивільної цесії, тобто двостороннього договору (на відміну від індосування, яке є одностороннім волевиявленням). При використанні ректа-застереження умова про супроводження індосаментного ряду двосторонніми договорами індосанта й індосата стає не тільки бажанням емітента цінного паперу (Національного диспетчерського центру електроенергетики України), а вимогою чинного вексельного та цивільного законодавства. Через використання ректа-застереження зацікавлені особи одержують можливість контролю за всім ланцюжком обігу документа.

Другий: валютне застереження. Воно полягає у внесенні в текст векселя позначки "валюта для...". Шляхом валютного застереження фіксується бенефіціар за векселем, а через таку фіксацію обмежується коло презентантів, тобто осіб, що пред'являють вексель до оплати. Валютне застереження ніякою мірою не заперечує і не обмежує індосаментів. Але воно виключає з переліку тих можливих векселедержателів, які придбають "енергетичний" вексель з метою одержання платежу або впливу на векселедателя (платника). Таке "держання" векселя стає недоцільним і, відповідно, впливає на обсяг векселів, що перебувають в обігу.

Третій: застереження про призначення особи для платежу у разі необхідності. Статус особи для платежу у разі необхідності дає їй право пред'являти вексель до сплати, але не індосувати його в подальший обіг. Шляхом призначення такою особою, наприклад, одного з підприємств обленерго у цілком "вексельній" формі заперечується другий обіг векселя після одержання його постачальними компаніями.

Отже, наведені приклади демонструють, що інститут застережень (цілком відповідно до вексельного законодавства) дає можливість коригування вексельного обігу з урахуванням практично всього спектра можливих побажань його учасників.

Проблеми експертизи енергетичного векселя постає досить часто, а саме: при його індосуванні та при пред'явленні до платежу.

Проблеми експертизи векселя при його індосуванні досить чітко визначені женевською вексельною конвенцією. Суть такої перевірки полягає, по-перше, у засвідченні відсутності дефектів форми; по-друге, у засвідченні безперервності попереднього індосаментного ряду.

У тому, чи присутній у векселі дефект форми, більшість операторів ринку "енергетичного" векселя вже досить впевнено розбираються. Складніше з іншим: індосант мусить мати можливість впевнитися, що цей вексель взагалі дійсний і занесений у відповідний реєстр. Сьогодні з такими питаннями можна звертатися тільки безпосередньо до емітента в особі Національного диспетчерського центру або до уповноваженого банку ремітентів векселів. Вони частково виконують функцію депозитарію. Отже, назріла необхідність визначити ці функції чіткіше і надати їм такої організаційної форми, щоб доступ до інформації про дійсність векселя був абсолютно вільним для всіх учасників вексельного обігу.

Щодо перевірки індосаментного ряду, то у женевській конвенції чітко визначено, що індосант не зобов'язаний перевіряти дійсність підписів попередніх індосантів, а тільки безперервність індосаментного ряду.

Для диверсифікованого портфеля векселів, якими оформлено заборгованість на незначні суми, більше підійде методика оцінки ризиків, що грунтується на класифікації опротестованих (прострочених) векселів за термінами непогашення, аналогічно визначенню ризику поточної дебіторської заборгованості. Ця методика досить формалізована і не потребує створення складної інформаційної бази. До того ж класифікація активів за ступенем їх ризикованості досить ефективно застосовується банківською системою.

Методика розрахунку суми резервного капіталу для відшкодування імовірних витрат за індосованим векселем має бути розроблена фахівцями, виходячи з позовної суми вексельного зобов'язання з урахуванням імовірності пред'явлення регресного позову. Згідно з Уніфікованим законом про переказні векселі, запровадженим Женевською конвенцією №358, до якої у 1999 році приєдналась Україна, векселетримач може стягнути з особи, проти якої він використовує своє право регресу:

  • Суму неакцептованого або неоплаченого векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені;

  • Відсотки у розмірі шести від дати настання строку платежу;

  • Витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.

Виходячи з того, що заборгованість, оформлена векселями, зростає набагато швидше, ніж загальна заборгованість суб'єктів підприємницької діяльності, питання врахування ризику вексельних операцій набувають важливого значення в умовах перехідної економіки України.

На першому етапі впровадження векселів привело до збільшення обсягу обігових коштів підприємств в умовах гострого дефіциту грошей, що відповідало меті застосування векселів. На той час вексельний обіг здійснювався за схемами, які передбачали розрахунок векселями за номіналом. Ці схеми, вирішуючи завдання неплатежів, призводили до вилучення з обігу коштів, що стало причиною катастрофічного зростання заборгованості підприємств своїм працівникам із виплати заробітної плати.

Обстеження низки підприємств електроенергетики свідчать про поступове зростання питомої ваги залишків дебіторської заборгованості, оформленої векселями, з 20% на початок 1998 року до 28% на початок 2000 року. Воднораз спостерігається стабілізація частки залишків векселів у кредиторській заборгованості на рівні 8-10%, що до певної міри відображає специфіку підприємств електроенергетики і спонукає їх до продажу одержаних векселів на фондовому ринку з метою залучення коштів у господарський оборот [45, c.3].

Процес вимивання з обігу коштів охопив майже всі галузі національної економіки, які застосовували векселі у господарському обороті. Тому частина векселів почала надходити на Українську фондову біржу та до інших посередників, де здійснювався їх продаж із відповідним дисконтом. Схема розрахунків за операціями з векселями стала складнішою: поряд із розрахунками за номіналом здійснюються розрахунки з дисконтом за кошти.

Починаючи з 1998 року частка векселів у загальному обороті УФБ зростає з 10,1% до 65,1% на початок 1999 року, після чого поступово знижується до 20-25%. На жаль, дані про обіг векселів на організованому фондовому ринку України не дають змоги зробити висновок про стабілізацію їх рівня у загальному обігу. Коливання цього показника засвідчує нестабільність фінансового ринку України та недосконалість вітчизняного вексельного законодавства [50, c.3].

Серед загальноекономічних факторів, що зумовили зростання правопорушень у суб'єктів ринку цінних паперів, можна відзначити:

  • Недостатню врегульованість механізму реєстрації та ліцензування діяльності фінансових посередників, зайву забюрократизованість цих процедур;

  • Відсутність у державі установи, яка б безпосередньо накопичувала повну інформацію щодо обігу та котирування цінних паперів;

  • Укладання більшості угод на позабіржовому (неорганізованому) ринку, що сприяє "тінізації" фондового ринку та ускладнює державний контроль у цій сфері;

  • Відсутність національного індексу цінних паперів, що стримує залучення іноземних інвестицій;

  • Недостатність власних капіталів і технічних можливостей у торговців цінними паперами необхідних для обслуговування первинного, а тим більше вторинного ринку;

  • Відсутність дієвого механізму захисту прав інвестора на фондовому ринку.

Попри певну активність інвесторів на первинному ринку акцій та облігацій останніми роками, біржові оператори фактично блокували вторинну купівлю-продаж через невигідність її проведення внаслідок великого податкового тиску. Це призводить до практичної відсутності в державі реального вторинного ринку цінних паперів і переходу останнього в "тінь".

Loading...

 
 

Цікаве