WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Не заперечуючи доцільності дотримання суб'єктами підприємницької діяльності хоч і не скасованих, але досить спірних в умовах ринкової економіки обмежень їх прав щодо застосування векселів у господарському обороті, слід зауважити, що для векселетримача "товарні" векселі практично не відрізняються від дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги. Згідно з новим Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій рахунку 34 "Короткострокові векселі одержані" ведеться облік заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за інші операції, які забезпечені векселями. Це означає, що в умовах ринкової невизначеності ризик "товарних" векселів і ризик дебіторської заборгованості за своєю сутністю не відрізняються. В обох випадках – це ризик неотримання, неповного або несвоєчасного отримання коштів за відвантажену продукцію, виконанні роботи і наданні послуги. Проте обліковується і відображується у фінансовій звітності підприємства-кредитора лише ризик дебіторської заборгованості за товари, роботи і надані послуги. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" суб'єктами підприємництва створюється резерв сумнівних боргів із метою внутрішнього страхування ризику дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів за поточною заборгованістю визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості за термінами її погашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної класифікованої групи. Ця методика оцінки та врахування ризику дебіторської заборгованості не тільки забезпечує внутрішнє страхування ризику, а й відповідає принципу обачності щодо складання фінансової звітності. Ризик дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги відображується у балансі підприємства у вигляді резерву сумнівних боргів, який вилучається з первісної вартості дебіторської заборгованості при виявленні чистої реалізаційної вартості. Саме чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги береться до уваги при визначенні вартості активів підприємства, що запобігає завищенню їх оцінки, як цього і потребує принцип обачності формування фінансової звітності.

Розглядаючи доцільність поширення цієї методики на оцінку і відображення у фінансовій звітності ризику "товарних" векселів, необхідно зважити на деякі відмінності дебіторської заборгованості, оформленої векселем, від інших видів поточної дебіторської заборгованості, що стосуються індосації векселів. Згідно з вексельним законодавством специфіка векселя полягає у тому, що він може бути індосований необмежену кількість разів шляхом здійснення відповідного передавального напису (індосаменту) на підтвердження переходу права власності за векселем до іншої особи. При цьому зобов'язання попередніх індосаментів не скасовуються з кожною наступною передачею векселя. Це положення регламентується статтею 47 згаданого вище Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", яка визначає, що "всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом". Статтею 77 цього закону положення статті 47 поширюються на прості векселі.

Виходячи з цього ризик "товарних" векселів виникає або за умов попередньо визначеної низької платоспроможності векселедавця та індосантів або за умов неповернення вексельного боргу у визначений термін. В обох випадках ризик платоспроможності векселедавця та індосантів, або за умов неповернення вексельного боргу у визначений термін. В обох випадках ризик має обчислюватися з урахуванням кількості індосантів, кожен з яких є гарантом за індосованим векселем. Це означає, що коефіцієнти сумнівності, які застосовуються до поточної дебіторської заборгованості, можна поширити тільки на векселі, які не були індосовані. Що ж до індосованих векселів, то ризик за кожним із них буде тим меншим, чим більше осіб індосувало вексель.

Розглядаючи запропоновані методики оцінки ризику дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги і пропонуючи поширення їх на визначення ризику "товарних" векселів, треба наголосити на принциповій відмінності цих методик.

Оцінка платоспроможності векселедавця та індосантів векселя грунтується на індивідуальному підході до кожного суб'єкта вексельних операцій за винятком векселетримача. Формальними елементами у цій методиці є тільки алгоритми обчислення фінансових показників. Що ж до побудови системи показників, алгоритму їх узагальнення та обгрунтування відповідних критеріїв оцінки, то вони є суто суб'єктивними, тобто визначеними виходячи з форми власності, галузі національної економіки, виду і обсягів діяльності кожного суб'єкта вексельної операції. Особливо це стосується критеріїв оцінки показників, які, будучи нормальними для одних підприємств, можуть бути недостатніми або завищеними для інших.

Важливим елементом методики оцінки платоспроможності векселедавця та індосантів має бути обмеження її застосування векселями, виданими на суми, які є значущими для підприємства-векселетримача. Ці суми мають бути обгрунтованими. Як критерії значущості вексельних зобов'язань можна запропонувати такі показники: рівень вексельного боргу за одержаним векселем щодо сукупної вартості активів; рівень вексельного боргу за одержаним векселем щодо вартості оборотних активів. Не можна заперечувати і застосування критеріїв, обчислених у абсолютних вартісних показниках.

Отже, оцінка платоспроможності векселедавців та індосантів потребує залучення додаткової інформації щодо їх фінансового стану, застосування досить трудомістких методик фінансового аналізу та забезпечення фінансового контролю за зміною показників протягом деякого періоду. Тому, незважаючи на те, що цей шлях може бути ефективнішим, ніж класифікація опротестованих (прострочених) векселів, його не можна рекомендувати для всіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності. Найшвидше, цю методику доцільно застосовувати для оцінки ризику векселів, які обертаються в енергетиці, машинобудування, електронній промисловості тощо. За даними обстеження підприємств електроенергетики, середня сума вексельного боргу за одним векселем становить 25 тис. грн., а за окремими векселями перевищує 1000 тис. грн. Ризик за такими векселями безумовно заслуговує на підвищену увагу векселетримача [34, c.25].

Криза неплатежів в енергетичній галузі України досягла таких масштабів, що ігнорувати її стало неможливо і небезпечно. Спробу поліпшити ситуацію, що склалася, зробило керівництво галузі, видавши спільний наказ Міністерства енергетики та електрифікації і Державного комітету з використання ядерної енергії "Про впорядкування розрахунків за електроенергію", яким затверджувався "Порядок емісії та механізм погашення векселів НДЦ".

Безумовно, використання векселя для розрахунків всередині енергетичної галузі дало змогу пом'якшити кризові явища, хоча згаданий порядок не можна назвати досконалим із теоретичної і практичної точки зору. Тому важливою здається нам потреба визначитися з концепцією існування векселя в енергетиці України.

Вексель зароджувався в Україні не як один із фінансових інструментів, а як засіб подолання кризи неплатежів. Це наклало певний відбиток і на "енергетичні" векселі. З самого початку вони пропонувалися лише як засіб розрахунку в межах чітко визначеного технологічного ланцюжка: виробники електроенергії – постачальники палива – споживачі електроенергії. Передбачалось, що "енергетичний" вексель не вийде за межі базових галузей економіки, а це давало можливість вважати деякі з реквізитів документа умовними. Так, хоча на енергетичному векселі позначена номінальна вартість у національній грошовій одиниці України, в порядку зазначається, що вексель НДЦ – це засіб погашення боргів за споживану електричну електричну енергію, тобто платіж за векселем фактично заперечується і сам він стає лише засобом оформлення заліку взаємозаборгованості.

Назріла гостра необхідність визначитися з тим, яким має бути енергетичний вексель: векселем у його традиційному розумінні або сурогатом цінного паперу, що має умовну назву "вексель". Якщо виходити з припущення, що галузевий "енергетичний" вексель діє за власними, специфічними законами, то для цього потрібно з самого початку створювати особливі "правила гри". Якщо ж зупинитися на традиційному розумінні векселя, то необхідно зазделегідь погодитися з усім спектром операцій з ним без будь-яких поступок на специфічні галузеві умови.

Loading...

 
 

Цікаве