WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

Банківська справа. Вексельний обіг в Україні: проблеми і перспективи розвитку (магістерська) - Дипломна робота

З іншого боку, не можна недооцінювати і впливу комерційного кредитування на розвиток кредитної діяльності банків: застосування суб'єктами підприємництва комерційного кредиту зменшує тиск на банківську систему, оскільки не всі векселедержателі звертаються до банків щодо обліку векселів або прийняття їх в заставу; завдяки безумовному характеру платежів за векселями знижуються банківські ризики неотримання або неповного отримання коштів за вексельними зобов'язаннями; розвиток операційної діяльності банків із векселями створює додаткові умови для зростання продуктивних активів банків і збільшення на цьому грунті їх процентних доходів і прибутку.

Застосування комерційного кредиту в умовах сучасної економічної ситуації, яка загрожує загостренням платіжної кризи, є природним розвитком товарно-грошових відносин, що потребують відмови від монополізму банківської системи у галузі кредитування суб'єктів підприємницької діяльності.

Сьогодні понад 90% поточних зобов'язань суб'єктів підприємництва створюється за рахунок комерційного кредиту.

Майже повне ігнорування комерційних банків у розв'язані підприємствами проблем отримання короткострокових кредитів на забезпечення своєї поточної діяльності пояснюється кредитною політикою банків, яку вони проводять в умовах уповільнення розрахунків і неплатежів.

Прагнення банків уникнути ризиків, пов'язаних із кредитуванням, або принаймні компенсувати ймовірні втрати від неповернення суми основного боргу спонукає їх до підвищення позикових відсотків та ускладнення умов надання кредитів. Невигідні для суб'єктів підприємництва умови банківського кредитування (обов'язкова не менш як двократна застава у вигляді ліквідного майна, висока вартість кредиту, жорсткі санкції за порушення умов кредитної угоди) змушують їх шукати альтернативні варіанти фінансування. Очевидною альтернативою банківському кредитуванню в середині 90-х років став вексель як інструмент комерційного кредиту.

Полегшуючи реалізацію продукції, комерційний кредит сприяє прискоренню обігу фінансових і матеріальних ресурсів і виступає додатковим чинником відновлення збалансованості грошової і товарної маси. Воднораз, створюючи умови для розвитку вексельного обігу, комерційний кредит зменшує кількість необхідних для обігу коштів і знижує потребу у прямих банківських кредитах. З допомогою одного векселя може бути укладено кілька торгових угод, перш ніж його буде обліковано в комерційному банку, а у багатьох випадках вексель може взагалі не обліковуватися банком.

Розділ ІІІ. Аналіз сучасного стану вексельного обігу в Україні і напрями його покращення.

3.1. Проблеми правового регулювання операцій банків з векселями.

Достатньо широкий вексельний обіг є неодмінним атрибутом ринкової економіки. В країнах з розвинутими ринковими відносинами на розрахунки з векселями припадає близько 20% всіх платежів. У свою чергу, розвиток ринкових відносин в Україні з кожним днем ставить суспільству нові вимоги. Однією з таких вимог зараз стає необхідність вмілого використання фінансових інструментів. Тому саме вексель завдяки своїй тривалій історії, а також завдяки універсальності фінансового та юридичного інструментарію викликає підвищений інтерес учасників фондового ринку, виробників і споживачів товарів і послуг. Проте слід зазначити, що використовується він у нашій країні за мінімумом.

На сьогодні одним із головних завдань вітчизняних підприємств стає вирішення проблеми обігових коштів. Дедалі зростаючий рівень бартерних операцій можна погасити розвитком вексельних відносин. При цьому ефективність останніх залежить від підвищення ліквідності векселів та організації торгівлі у цьому секторі цінних паперів. Випустивши вексель, підприємство одержує можливість розрахуватись за сировину та комплектуючі, отримуючи таким чином товарний кредит, на який не можна розраховувати при досить високих банківських відсотках.

Згідно з прогнозами вітчизняних фахівців банківської сфери основним фактором, який характеризуватиме розвиток ринку боргів промислових підприємств України, насамперед векселів, найближчим часом буде платоспроможність емітентів боргових зобов'язань. Із причини низької платоспроможності для України характерне використання векселя як засобу платежу, а не як інструмента кредитування.

Передбачається, що найближчим часом розвиток вексельного ринку визначатиметься наявністю, або штучним створенням товарних потоків, за якими можливе проведення вексельних схем розрахунків. Паралельно слід чекати на розвиток грошових відносин на основі векселів, передусім у банківській сфері. Але у функціонуванні схеми товарних потоків вексель втрачає якості цінного паперу, оскільки свідомо звужується коло векселеутримувачів; використовуються схеми простого векселя, згідно з якими векселедавець і є платником за векселем, що передбачає обов'язкове замикання обігу векселя на його емітенті; забезпеченням векселя виступають не реальні товари чи послуги, а визначені векселедавцем товари чи послуги, що являють інтерес для обмеженого кола споживачів.

Водночас досвід використання векселів в Україні свідчить про конфліктність операцій з цими цінними паперами з точки зору їх оподаткування. По-перше, вексель, який являє собою цінний папір, визнається товаром. По-друге, операції, під час яких розрахунки за отримані товари здійснюються векселем третьої особи, є бартерними. В Україні податкове законодавство встановлює спеціальне визначення бартеру, що негативно впливає на оподаткування операцій з використанням векселів. По-третє, і досі існує невизначеність статусу векселя у податкових зобов'язаннях зі сплати ПДВ. По-четверте, у практиці використання норм податкового законодавства в операціях з векселями ототожнюються поняття "заборгованість" та "відповідальність". По-п'яте, ототожнюються договори купівлі-продажу товарів з вексельною формою розрахунку із договорами по операціях з цінними паперами як об'єкта сплати державного мита. Одним з головних факторів, що стримують розвиток ринку боргових зобов'язань в Україні, є відсутність достатньої законодавчої бази вексельного обігу. У діючому законодавчому полі немає цілої низки ключових моментів функціонування ринку боргових зобов'язань підприємств, що оформлені векселями. Насамперед це стосується питань регулювання процедури банкрутства. Наявність досконалої процедури цього процесу є одним із гарантів ліквідності ринку боргів, оскільки це зможе дозволити векселеутримувачу реалізувати, зокрема, своє право претензії на майно векселедавця у випадку його фінансової неплатоспроможності.

Відсутність процедури банкрутства взаємопов'язана з низькою ринковою ліквідністю активів боржника, а відсутність в Україні прийнятих у світі систем роботи з боржниками (реструктуризації боргів, реструктуризації бізнесу, введення зовнішнього правління, розробки процедури санації тощо) за браком кваліфікованих кадрів та загальною несприятливою фінансовою ситуацією в країні не дозволяють ефективно функціонувати ринку боргів. Тому тільки вирішення цих питань паралельно з врегулюванням податкових норм у вексельному обігу, а також запровадження відповідальності за порушення вексельного законодавства надасть можливість покращити ситуацію, яка склалася.

Ефективність застосування векселів у господарському обороті безпосередньо пов'язана з обліком вексельних операцій суб'єктів підприємництва. Реформування системи бухгалтерського обліку на основі застосування міжнародних стандартів (IAS) привело до позитивних змін в обліку операцій із векселями. Згідно з новим Планом рахунків, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, передбачено розмежування обліку довгострокових і короткострокових векселів на окремих рахунках, а для обліку векселів у національній та іноземній валюті запропоновано відкриття відповідних субрахунків.

Безумовно, розширюючи інформаційну базу управління вексельним обігом, зазначені запровадження лишають поза увагою такий важливий аспект вексельних операцій, як утворення ризику векселетримача щодо неповернення або несвоєчасного повернення вексельного боргу, а також ризику регресного позову до індосантів, кількість яких за кожним векселем не обмежується і які, по суті, є гарантами сплати вексельного боргу.

Як відомо, вексельне законодавство України орієнтує суб'єктів підприємництва на застосування векселів переважно для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Згідно зі спільною Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року №528 до суб'єктів вексельного обігу належать виключно "юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності", а видача векселів передбачається лише "для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України". Іншими словами, суб'єктам підприємницької діяльності дозволено застосування у господарському обороті лише так званих "товарних" векселів. Прийняття у 1999 році Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (Постанова Верховної Ради України від 6 липня 1999 року №826-XIV), розширило сферу застосування векселів, яка згідно з міжнародною практикою вільна від будь-яких обмежень. Проте суб'єкти підприємництва до цього часу дотримуються застережень Кабінету Міністрів та Національного банку України щодо використання у господарському обороті інших форм векселів, віддаючи перевагу "товарним".

Loading...

 
 

Цікаве