WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитні відносини комерційних банків з індивідуальними позичальниками - Дипломна робота

Кредитні відносини комерційних банків з індивідуальними позичальниками - Дипломна робота

чинному законодавству, нормативним! актам та інструкціям НБУ, спирається на загальні принципи кредитування, а також реалізується з урахуванням таких засад. 1. Стратегія кредитного ризику має задовольняти такі дві основні вимоги: по-перше, бути в руслі загальної ризикової політики (стратегії) банку; і, по-друге, відповідати меті кредитної політики, в межах якої здійснюється стратегія кредитного ризику банку. 2. Цілком уникнути ризику можливого несвоєчасного повернення (чи взагалі неповернення) позик практично неможливо і недоцільно. Адже надмірна обережність та уникнення кредитних операцій, у свою чергу веде до ризику невикористаних можливостей. Але обсяг позик, які класифікуються як нестандартні в кредитному портфелі банку, можна зменшити, здійснюючи систематичне застосування (Та перегляд) процесу та інструментарію для прийняття раціональних рішень щодо надання позик та здійснюючи моніторинг. Як тільки одержано заявку на кредит, персоналу банку слід детально проаналізувати фінансовий стан позичальника. Цей аналіз має виявити сильні та слабкі сторони в його діяльності, забезпечити можливість визначення ймовірності (надійності) вчасної та повної сплати заборгованості. 3. Доцільно використати систему квантифікації позик з метою класифікації їх з погляду ризику можливої несплати. Системи кваліфікації позик можуть бути як якісними, так і кількісними. 4. Усі позики ^необхідно також періодично переоцінювати, щоб визначитися, чи є суттєвими зрушення у структурі та ступені ризику несплати кредитів. Для цього здійснюється моніторинг ризику. 5. Структуризація банківського кредитного портфеля за класами ризику, зіставлення їх із дійсними збитками за позиками визначає один із показників міри кредитного ризику кредитного портфеля. Обчислення обсягу сумарних збитків, у свою чергу, визначає обсяг необхідних резервів на покриття збитків за позиками портфеля. Банк також може знизити ступінь ризику, здійснюючи диверсифікацію за різними типами позик. 6. Основними методами аналізу та кількісного оцінювання кредитного ризику є аналіз кредитоспроможності та платоспроможності. На підставі здобутої інформації про позичальника та забезпечення кредиту обчислюється низка кількісних показників ступеня ризику та приймається рішення про надання (чи ненадання) позики. Важливо, щоб ці показники не виявилися лише простим, механічним набором, а адекватно відбивали реальний стан справ. У практичній діяльності банків з управління кредитним ризиком усе більше використовуються методи економіко-статистичного аналізу для оцінки кредито- й платоспроможності клієнтів. 7. Встановлюючи кредитні відносини з новими позичальниками, а також ураховуючи динаміку й нестаціонарність макроекономічних процесів, доцільно через певні проміжки часу проводити розгорнутий аналіз кредитоспроможності клієнта. А з метою контролю за поточним фінансово-економічним станом позичальника є сенс систематично здійснювати так званий експрес-аналіз. Якісний аналіз кредитного ризику полягає в ідентифікації чинників ризику (виявленні його джерела) і вимагає, ґрунтовних знань, досвіду й інтуїції в цій сфері діяльності. Кількісний аналіз ризику спирається на низку методів, серед них: статистичний метод, метод експертних оцінок, метод аналогій аналіз чутливості, методи імітаційного моделювання тощо. Зауважимо, що структура та ступінь кредитного ризику комерційного банку залежить, зокрема, від таких чинників : " міри концентрації кредитної діяльності банку в певній сфері (галузі), чутливої до змін в оточуючому економічному середовищі, тобто коли наявний еластичний попит на продукцію певної галузі; " питомої ваги кредитів, які припадають на клієнтів, котрі мають певні фінансові труднощі; " кредитування інсайдерів; " концентрації кредитної діяльності банку в нових, нетрадиційних сферах; " прийняття в заставу цінностей, які можуть виявитися недостатньо ліквідними. Однією з важливих складових у концепції ризику є вибір адекватної системи показників кількісної оцінки ступеня кредитного ризику. Найчастіше за міру (ступінь)кредитного ризику приймається ймовірність того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу. Без сумніву, це один із найважливіших показників ступеня кредитного ризику, але не єдиний. Так, зокрема, відповідними нормативними актами щодо кредитування встановлено такі види економічних нормативів: " максимальний розмір ризику на одного позичальника; " норматив великих кредитних ризиків; " норматив максимального обсягу кредитів, гарантів та поручительств, наданих одному інсайдеру (інсайдерам). Знаючи значення відповідних кількісних показників ступеня ризику, які адекватно відбивають реальну ситуацію, можна перейти до прийняття рішень щодо зниження ступеня ризику та його врахування. Управління кредитним ризиком у широкому розумінні передбачає, по-перше, ухвалення рішень щодо надання позики: " узяти на себе ризик (надаючи клієнтові позику); " ухилитися від кредитного ризику (відмовивши клієнтові в позиці). По-друге, управління кредитним ризиком комерційного банку передбачає розв'язання низки таких проблем: " використання обов'язкових і доступних способів (методів) зниження ступеня ризику; " урахування кількісних показників ступеня кредитного ризику для адекватного обчислення низки важливих фінансово-економічних показників, які характеризують ефективність діяльності банку, зокрема, обчислення ставки відсотка (ціни) за надану позику тощо. Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні (див. Додаток №5). Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку держави, а, по-друге, банк здійснює передачу (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії тощо. Внутрішні способи досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту й маркетингу. Урахування ризику та інфляції для обчислення ставки відсотка (ціни) за надання позики посідає виключно важливе місце в організації кредитної діяльності комерційних банків. Зрозуміло, що фактична ціна, яка складається на ринку позичкового капіталу, скоріше всього, буде або вищою, ніж обчислена (при дефіциті пропозиції), або ж нижчою (при дефіциті попиту). Але обчислена з урахуванням ризику та інфляції ціна являє собою центр коливань, до якої фактичні ціни кредитних ресурсів матимуть тенденцію наближатися. [ 12, с. 14-16]. Отже, можна виділити такі основні методи керування ризиком: " резервування; " лімітування; " диверсифікація; " формування ефективної цінової політики; " забезпечення. Формування резервів на покриття можливих збитків. На підставі проведеного аналізу відповідно до вимог нормативних документів НБУ кредитний портфель за групами ризику поділяється на 5 груп (див. табл. 3.1). Таблиця 3.1 Кредитний портфель за категоріями ризику Категорія кредитної операції Коефіцієнт резервування (За ступенем ризику) "Стандартна" 1% "Під контролем" 5% "Субстандартна" 20% "Сумнівна" 50% 'Безнадійна"
Loading...

 
 

Цікаве