WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Стисла історія розвитку українських банків - Реферат

Стисла історія розвитку українських банків - Реферат

напередодні революції 1917-1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банківських установ, що мала багатоступеневу структуру, яка охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегровна в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї - і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю міцністю значно поступалася подібним системам в індустріальних і індустріально-аграрних країнах Західної Європи.
Однак, незважаючи на наявність розгалуженої мережі банків і кредитних товариств, процес інтеграції Росії в світову кредитно-фінансову систему не був завершений. Цьому перешкодила революція 1917-1921 рр. і наступні події, що призвели до тривалої конфронтації Радянської держави зі світовою економічною системою.
Уряди Центральної Ради (листопад 1917-квітень 1918 р.) і гетьмана Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.) робили спроби створення на території України місцевих кредитних установ, відновлення тих, що діяли у часи царської Росії, формування національної кредитної системи і відповідної банківської мережі. Однак український радянський уряд провів реорганізацію кредитних установ. Початок цьому процесу було закладено 21 січня 1919 р. відповідним Декретом Раднаркому України, що проголосив націоналізацію приватних банків і злиття їх у загальноукраїнський Народний банк.
У березні 1919 р. Харківська, Київська і Одеська контори Народного банку були перетворені в окружні контори згідно з реформами, які проводилися у Росії. У подальшому Раднарком України дублював на своїй території рішення, що приймалися Раднаркомом і ВЦВКом РРФСР щодо кредитно-банківськоїсистеми.
Таким чином, у 1920 р. Україна залишилася без банків, так, як раніше залишилася без власної грошової одиниці.
Коли наприкінці 1921 р. у Росії почалося відродження банківської справи, Україна була повністю підлеглою. Держбанк тут створений не був, контроль за українською кредитною системою був монополізований Наркоматом фінансів Росії і її Державним банком. Всеукраїнська контора Держбанку Росії була відкрита у Харкові. Кредитування української промисловості, найважливіша частина якої була підпорядкована безпосередньо "ВСНХ" Росії через об'єднані російсько-українські головкоми (пізніше - трести), здійснювалося через спеціалізовані галузеві російські (з 1924 р. - загальносоюзні) акціонерні банки (Промбанк, Роскомбанк, Всекобанк, Центральний сільськогосподарський банк СРСР - Центрсільбанк).
Українському уряду вдалося відстояти тільки сферу сільськогосподарського і кооперативного кредитування, взаємний кредит у приватному секторі і лише у рамках обмеженої автономії. Основою власної української мережі кредитних установ стали кредитні кооперативи на чолі з Укрінбанком. Ця мережа формувалася на основі Декрету Раднаркому Росії від 23 січня 1922 р. "Про кредитну кооперацію".
27 жовтня 1922 р. був затверджений статут Всеукраїнського кооперативного банку (Укрінбанк) із статутним пайовим капіталом у 3 млн. карбованців. Він почав функціонувати у Харкові 24 липня 1922 р., а наприкінці цього ж року мав 8 відділень у містах республіки (Київ, Бахмут, Катеринослав, Одеса, Житомир, Чернігів, Вінниця, Полтава). Не маючи можливості отримувати кредити в державних, кооперативно-державних банках і товариствах під доступний процент, приватні підприємці почали створювати власні кредитні об'єднання - товариства взаємного кредиту. Вони мали закритий характер і обслуговували тільки своїх членів. Отже, ці товариства функціонували поза сферою державного кредиту. Першими в Україні таке товариство створили кияни. Київське товариство взаємного кредиту почало працювати з 25 серпня 1922 р., Харківське - з 6 вересня. До кінця року в Україні функціонувало 2 товариства із сукупним капіталом близько 15 тис. карбованців.
У квітні-липні 1923 року почали працювати комунальні банки в Харкові, Києві та Одесі із загальним статутним капіталом 1,65 млн. крб., а також міські ломбарди в Києві і Харкові.
Усього до кінця 1923 року в Україні діяли 5 банків (Укрінбанк з 24 відділеннями в Україні і 1 у Москві, Укрсільбанк, Харківський і Одеський комунальні банки, Київський губернський комерційний банк), 3 ломбарди, 9 губернських товариств сільхозкредитів, 17 товариств взаємного кредиту, а також філії Держбанку СРСР та інших банків загальносоюзного призначення.
В усіх губернських та у значній частині повітових міст існували відділення, агентства і комісіонерства загальносоюзних і всеукраїнських банків. На відміну від Росії, де Москва стала центром банківської справи республіки і всього Радянського Союзу (Ленінград був на другому місці за вагомістю, але безнадійно відставав від столиці), кредитні установи в Україні розташувались більш рівномірно. Дещо виділялися їх концентрацією Харків (5 всеукраїнських контор, 1 міський банк, 3 товариства взаємного кредиту, 1 товариство сільськогосподарського кредиту та ін.), Київ, Одеса.
У цілому у середині 1920-х років кредитно-банківська мережа України склалася кількісно та якісно. Український кредитний капітал, як і колись, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислової і споживчої кооперації, сфері приватновласницької позичкової справи. В Україні, як і в цілому у СРСР, державні банки обслуговували головним чином державний сектор і частково кооперацію. Кооперативні кредитні установи - кооперацію і, меншою мірою, держсектор. Середня і дрібна буржуазія міста могла розраховувати винятково на власні сили. Тільки в міських банках приватні підприємці могли розраховувати на певну підтримку. У Київському банку на їх частку припадало 3,52 % обліково-позичкових (в основному облікових) операцій, в Одеському - 7,4 %, Харківському - тільки 0,2 %. У більшості російських комунальних банків частка операції з приватним сектором була значно вищою.
У другій половині 1928 р. Держбанк СРСР став наполегливо домагатися ліквідації Центрального сільхозбанку СРСР, обмеження повноважень республіканських сільхозбанків, створення прямого зв'язку Держбанку з місцевими кооперативними банками. А діяльність сільськогосподарських кооперативних органів пропонував звести лише до довгострокового кредитування. Держбанк підтримав його "патрон" - Наркоматом фінансів СРСР, що, в свою чергу, послідовно впроваджував у життя рішення ЦВК СРСР про подальшу централізацію планового керівництва кредитною системою Радянського Союзу.
Реальна ліквідація
Loading...

 
 

Цікаве