WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківський аудит. Банківські інвестиційні операції. Прибуток комерційного банку та його розподіл - Контрольна робота

Банківський аудит. Банківські інвестиційні операції. Прибуток комерційного банку та його розподіл - Контрольна робота

дохідність для певного інвестора: у першому випадку використовується поточний курс цінного паперу, у другому випадку у знаменнику записують курс, за яким облігацію купив інвестор.
Повна дохідність характеризує не тільки поточний дохід за облігацією, а й виграш (збиток), що його одержує інвестор, погашаючи облігацію за ціною, вищою або нижчою за ціну купівлі.
Активні операції комерційних банків включають також облік і дисконт векселів.
Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя.
Якщо векселедержатель зацікавлений у достроковому поверненні коштів, відвернених у розрахунках, він може продати боргове зобов'язання комерційному банку. Вексель передається банку при наявності повного передаточного напису - індосаменту, який означає перехід права одержання платежу по векселю до банка.
За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримав за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.
Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:
де Д - сума дисконту;
Н - номінальна сума векселя;
к - річна ставка дисконту;
n - строк у днях від дня обліку до дня платежу;
Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.
Сума дисконту стягується банком ніби наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку тільки після отримання платежу за векселем.
Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором - векселедержателем з усіма правами і обов'язками останнього згідно з Положенням про вексель.
Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:
1. Кредитний ризик. Пов'язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов'язання щодо сплати основного боргу та доходів по цінних паперах.
2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.
3. Процентний ризик. Пов'язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов'язань.
4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.
З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:
1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 - 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.
2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.
3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.
4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов'язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.
5. Метод "штанги". Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються коротко-строковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.
Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.
При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля.
Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційнихцілей, він вважається збалансованим.
Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.
3. Прибуток комерційного банку та його розподіл.
Вся господарська діяльність комерційного банку - здійснення банківських угод - має назву статутна діяльність. Її проведення вимагає від комерційного банку значних витрат, але крім витрат виникають доходи, як результат діяльності комерційного банку. Результатом співставлення доходів та витрат є фінансовий результат статутної діяльності, який виступає у вигляді прибутку чи збитків.
Поняття доходності комерційного банки відображає позитивний сукупний результат діяльності банку у всіх сферах його господарсько-фінансової і комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються усі його операційні видатки, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якого визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних і активних операцій.
Для оцінки доходів та видатків необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриманої їм за період, із наступним поділом її на види доходів, що надійшли від проведення різноманітних видів банківських операцій.
Валові доходи банку прийнято розділяти на процентні і непроцентні.
До процентних доходів банку відносяться:
" нараховані й отримані відсотки по позичках у гривневому виразі;
" нараховані й отримані відсотки по позичках в іноземній валюті.
Структура процентних доходів банку може бути подана також у вигляді:
" процентних доходів, отриманих по міжбанківських позичках;
" процентних доходів, що надійшли по комерційних позичках.
Непроцентні доходи складають:
" доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи від участі в спільній діяльності підприємств і організації й ін.);
" доходи від валютних операцій;
" доходи від отриманих комісій і штрафів;
" інші доходи.
Також доходи можна розділити на банківські і небанківські.
Банківські доходи - це ті, що безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю.
Небанківські - ті, які не відносяться до основної банківської діяльності, але забезпечують іі здійснення.
При оцінці доходів банку визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може порівнюватися з
Loading...

 
 

Цікаве