WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки - Реферат

Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки - Реферат

включає в ресурсній частині отримані з інших країн поточні трансферти, а у витратній - сплачені іншим країнам поточні трансферти.
Розрізняють також валові та чисті заощадження. Валові заощадження розраховуються як різниця між валовим наявним доходом (ВНДН) та кінцевим споживанням. Останнє свідчить про отримані загальноекономічні результати і включає споживчі витрати домогосподарств і державні закупівлі товарів і послуг.
Стимулювання процесів нагромадження та ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до визначених пріоритетів економічного зростання, макроекономічне регулювання спираються на чисті заощадження, тобто валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації). Як зазначається в Посланні Президента України до Верховної Ради України, "для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менше як до 20% ВВП" [182, с. 9].
Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу і врешті-решт економічну могутність країни та добробут її населення. Для досягнення головної мети суспільства - максимізації рівня задоволення своїх потреб - є необхідним зростання ефективності національної економіки, макроекономічної стабільності. Передумова цього - постійне тяжіння ринку до рівноваги між доходами і видатками. В реальному економічному кругообігу рівновага забезпечується тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП. Рівноважний ВВП визначається, зокрема, за методом "вилучення-ін'єкції". У спрощеному варіанті (в закритій економіці) модель економічної рівноваги за цим методом має вигляд: "заощадження = інвестиції". З урахуванням держави вилучення доповнюються чистими податками, а ін'єк-ції - державними закупівлями. Отже, наведена модель зводиться до рівноваги між національними заощадженнями та інвестиціями.
Зовнішня торгівля також впливає на модель економічної рівноваги, яка після цього відбиває рівняння: у лівій частині - співвідношення між національними заощадженнями та інвестиціями, у правій - чистий експорт. Це означає, що за умов дефіциту національних заощаджень певна частка інвестицій фінансується за рахунок іноземного капіталу, а за умов їх надлишку певна частка національних заощаджень використовується для фінансування іноземних країн. Зауважимо, що існує також зв'язок між державним бюджетом і платіжним балансом: зростання бюджетного дефіциту зменшує національні заощадження і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає збільшення чистого імпорту капіталу.
Визначення ролі заощаджень і ролі банків у їх формуванні та використанні можна звести до таких основних положень.
По-перше, держава у своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої спричинює негативні процеси в економіці. Банківська система в своїй монетарній політиці повинна виходити з того, що економічні межі її кредитної та інвестиційної діяльності визначаються національними заощадженнями. Порушення такої межі загрожує порушенням економічної рівноваги та інфляцією.
По-друге, звичайно заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, регулювальну роль на якому виконує процентна ставка. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то пропозиція грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями. І навпаки, якщо нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає. Використовувати заощадження для інвестицій тоді, коли їхня ефективність менша від ставки процента, неефективно. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента.
По-третє, заощадження, особливо домашніх господарств, - найважливіше джерело формування інвестицій, без яких стабільний соціально-економічний розвиток держави є неможливим. Щоб інвестиційний процес в економіці країни розвивався успішно, успішно та активно мають формуватися заощадження. Сприяння заощадженням має бути одним з пріоритетних напрямів економічної політики держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок заощаджень домашніх господарств [182, с. 9]. Тому необхідно забезпечити систему заходів для відновлення втраченої довіри населення до збереження коштів у банківських установах, зокрема запровадженням системи гарантування вкладів фізичних осіб.
По-четверте, заощадження є одним з джерел покриття бюджетного дефіциту держави, який зменшує їх частку, що спрямовується наінвестиції.
По-п'яте, заощадження сприяють розв'язанню найскладніших і найактуальніших соціальних проблем, що відповідно позитивно впливає на прискорення економічного розвитку.
По-шосте, нагромадження вартості взагалі, й у грошовій формі зокрема, не мало б сенсу, коли б вона не перетворювалася у капітал і не спрямовувалася на розвиток економіки. Виокремлюють два методи перетворення заощаджень в інвестиції: прямий та опосередкований. За прямого методу первинні кредитори і первинні позичальники всі питання вирішують між собою, без посередників. Однак останні можуть брати участь у відносинах між такими кредиторами і позичальниками, виконуючи скоріше технічну роль звичайних посередників. За опосередкованого методу зв'язок між первинними кредиторами і первинними позичальниками реалізується через посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на грошовому ринку, а вже потім продають їх позичальникам (рис. 1.2).
Опосередкований метод
Рис. 1.2. Процес фінансового посередництва в економіці
ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2001. - 17 січня. - С. 5-13.
2. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV // Там само. - 1999. - 15 вересня. - С. 5-12.
3. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"" від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІІІ // Там само. - 2000. - 18 травня. - С. 8.
4. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства" від 4 жовтня 2001 р. № 2747-ІІІ // Там само. - 2001. - 31 жовтня. - С. 2.
5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Галицькі контракти. - 1996. - № 42. - С. 40-50.
6. Закон України "Про державну таємницю" від 10 вересня 1999 р. № 1079-ХІV // Урядовий кур'єр. - 1999. - 24 листопада. - С. 1-11.
7. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ // Там само. - 2001. - 25 квітня. - С. 1-13.
8. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (далі - ВВРУ). - 1998. - № 16. - Ст. 68.
9. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV // Урядовий кур'єр. - 1999. - 1 липня. - С. 1-9.
Loading...

 
 

Цікаве