WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки - Реферат

Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки - Реферат

праці та доходи громадян. У сукупності на кожну зароблену гривню припадає майже 80 коп. податків. Окрім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, має такі вади: вона не стимулює розвиток виробництва, процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу, отже, стримуються розвиток соціальної сфери та розв'язання інших соціально-економічних проблем. Тому постає необхідність реформування системи оплати праці та здійснення на цій основі політики, яка б гарантувала випереджувальне зростання платоспроможного попиту населення та вартості робочої сили, стимулювала зростання продуктивності праці.
Водночас збільшилася частка соціальних виплат (з 19,5 % у 1995 р. до 20,9 % у 2001 р.), що характеризує не лише турботу держави про населення, а й говорить про скорочення зайнятості та зростання частки соціально незахищеного населення, вади чинної системи соціальних виплат.
Зростання частки доходів від продажу іноземної валюти показує, що вона за існуючих умов є однією з надійних форм заощаджень населення, причому значення її суттєво коливається. Це підтверджує також порівняння абсолютних сум купленої та проданої іноземної валюти за аналізований період. Населення у цілому купує іноземну валюту в значно більших обсягах, аніж продає: у 1995 р. це перевищення становило 1,2 млрд. грн., у 1998 р. - 2,5 млрд грн., у 1999 р. - знову 1,2 млрд грн. У 2000 р. уперше населення продало валюти більше - на 186 млн грн., ніж придбало, у 2001 р. - на 803 млн грн. Зазначимо, що традиційно високий попит на іноземну валюту як форму заощадження поряд з іншими негативними факторами зумовлює зниження курсу гривні щодо іноземних валют. Стабільність курсу гривні, навпаки, зумовлює розвиток заощаджень у грошовій формі, причому переважно у національній валюті.
Споживчі витрати населення за розглянутий період стабільно знижувалися, що за інших умов можна було б сприйняти за ознаку макроекономічного оздоровлення (якби заощадження та інвестиції зростали). Однак зменшення споживчих витрат супроводжувалося зростанням (з 9,1 % у 1995 р. до 14,9 % у 2001 р.) питомої ваги сплачуваних населенням податків та інших обов'язкових платежів. Питома вага заощаджень та інвестицій у структурі витрат населення за розглянутий період суттєво не змінилася, що цілком відповідало кризовій (1991-1999 рр.) економічній ситуації в країні. Наведені в табл. 1.2 дані виявляють ще одну негативну тенденцію - зменшення частки перевищення доходів над витратами у загальній сумі грошових доходів населення. У 2000 р. мало місце реальне зростання ВВП (на 5,8 %), відбувалась гармонізація монетарної і бюджетної політики, запроваджувалась прозора схема міжбюджетних трансферів, почався наступ на негрошові трансакції.
Незважаючи на те, що грошові доходи населення в цілому перевищували витрати (у відносно невеликих розмірах), спостерігалося суттєве відставання темпів зростання доходів від темпів зростання споживчих цін. Так, якщо у 1998 р. приріст споживчих цін становив 20 % і був майже вдвічі вищим, ніж у 1997 р. (10,1 %), то у 2001 р. він становив 6,1% проти 25,8 % у 2000 р. Номінальні грошові доходи населення порівняно з 1997 р. збільшилися на 8,8 %, проте реальні грошові доходи, визначені за винятком обов'язкових платежів, добровільних внесків і впливу інфляції, знизилися на 1,6 %. У 1999 р. номінальні грошові доходи населення порівняно з 1998 р. зросли на 12,9 %, проте реальні грошові доходи знизилися на 8,0 %. У 2001 р. номінальні доходи населення збільшилися на 25,2 % (у 2000 р. - на 40,5 %), а реальні - лише на 9 % (у 2000 р. - на 9,9 %).
У загальному плані заощадження домашніх господарств - це особисті заощадження. Разом із заощадженнями фірм вони становлять приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави являє собою національні (або внутрішні) заощадження. У країнах, де економіка функціонує в умовах відсутності макроекономічної рівноваги, гіпотетично заощадження мають покривати бюджетний дефіцит та від'ємне сальдо платіжного балансу. За нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних кредиторів. Одержані від них позички можна назвати іноземними (чи зовнішніми) заощадженнями. Ситуація, за якої суб'єкти економіки споживають більше, ніж заробляють, означає, що вони живуть у борг, а заощадження у такій ситуації набувають значення від'ємних заощаджень. На кінець 1999 р. зовнішній борг України становив 12,4 млрд дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення з ВВП стрімко зростало: у 1997 р. - 22,9 % ВВП, у 1998 р. - 41,8, у 1999 р. - 54,2 % [182, с. 8]. За 2000 р. державний зовнішній борг було зменшено на 2,5 млрд дол. І це відбулося навіть за відсутності зовнішнього кредитування економіки з боку міжнародних фінансових організацій. Державний зовнішній борг у 2001 р. скоротився на суму понад 1,16 млрд грн. - з 43,44 млрд грн. (7,99 млрд дол.) на кінець 2000 р. до 42,27 млрд грн. (7,98 млрд дол.).
За формою нагромадження вартості розрізняють заощадження грошові, натурально-речові та фінансові активи. Такий поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм і держави. У ринковій економіці, як відомо, на будь-якому етапі її розвитку вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. Вартість визначає і характеризує не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів (робіт, послуг), а й особливості їх обміну, розподілу і споживання. Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов'язано з тим, що грошовій формі притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власникові споживчу вартість. Грошові заощадження включають готівкові кошти на руках у населення, страхові поліси, депозитне та недепозитне розміщення коштів у фінансових установах. У свою чергу, грошові заощадженняможуть формуватися і зберігатися в національній та іноземній валютах. Використання грошової форми заощаджень є доцільним тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб'єктами економіки заощаджень у грошовій формі є проблематичним, тому акумулювати вартість можна в натурально-речовій формі - товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях, творах мистецтва, антикваріаті тощо.
Зауважимо, що нагромадження вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає їх власникам доходів від неї. Цей чинник і можливість знецінення грошей підштовхнули частину власників заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права. Корпоративні права - це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб'єктів економіки. Частково це пояснюється тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний ризик. Таке явище породжує невизначеність у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, що й спричинює зберігання заощаджень в інших формах.
Власники заощаджень, визначаючись щодо їх форми, враховують низку сучасних вимог, зокрема такі: можливість оперативно розпоряджатися заощадженнями, використовуючи
Loading...

 
 

Цікаве