WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Страхування вкладів фізичних осіб: практика та шляхи її вдосконалення - Реферат

Страхування вкладів фізичних осіб: практика та шляхи її вдосконалення - Реферат

вкладів фізичних осіб в розмірі 1 % від зареєстрованого статутного капіталу. Нарахування регулярного збору до фонду здійснювалося банками до 24 жовтня 2001 р. раз на рік у розмірі 0,5 % від загальної суми вкладів за станом на 31 грудня року, що передує звітному. В разі недостатності коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань перед вкладниками передбачено сплату банками до нього спеціальних зборів, максимальний розмір яких не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору.
Визначення початкового збору у процентах від зареєстрованого статутного капіталу викликає зауваження, оскільки згідно з економічною сутністю та законодавчим визначенням він має принципово інше призначення, а його розмір ніяк не залежить від розміру залучених банком вкладів. Окрім того, видається неправомірною норма, за якою Адміністративна рада фонду приймає за погодженням з НБУ рішення щодо запровадження внесення спеціального збору банками. Адже відповідно до чинного законодавства встановлення податків і зборів є прерогативою Верховної Ради України.
В економічно розвинених країнах регулярні внески значно нижчі, ніж у постсоціалістичних країнах і країнах з нестабільною економікою. Так, в Японії вони становлять 0,008 % на рік, в Іспанії - 0,12 %, Туреччині - 0,3 %, Канаді - 0,1 %, Німеччині - 0,03 %, тоді як у постсоціалістичних країнах - від 0,1 % до 0,6 % від суми депозитів на кінець року [58, c.134-137].
Важливим є питання щодо визначення умов, за яких має здійснюватися відшкодування вкладів. Ними можуть бути: визнання вкладів недоступними; оголошення банку банкрутом; відкликання центральним банком ліцензії у разі визнання неспроможності банку виплатити розміщені у ньому вклади.
В умовах України здійснювати виплати за вкладами після оголошення банку банкрутом недоцільно. Це пов'язано, зокрема, з тим, що процедура ліквідації може затягнутися на декілька років. Законодавство України про банкрутство низку питань залишає поза межами правового регулювання. Інше важливе питання - це черговість задоволення вимог кредиторів. Справа в тому, що ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не встановлює першочергове задоволення вимог кредиторів за банківськими вкладами. Тому, на нашу думку, доцільним було б у першу чергу спрямовувати кошти від реалізації активів банку-банкрута на задоволення вимог вкладників - фізичних осіб. Мова йде про надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб особливого статусу - переважного і безумовного права задоволення вимог перед іншими кредиторами однієї черги.
В Україні система страхування вкладів починає діяти з дня, коли вклади стають недоступними, тобто у разі неможливості одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку-учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак недоступність вкладів, як правило, виникає задовго до відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом. Тому доцільною вбачається пропозиція законодавчо передбаченого права вимоги вкладниками коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відразу після припинення банком виконання своїх зобов'язань. Це сприятиме підвищенню довіри вкладників - фізичних осіб до банківської системи, а також збільшить приплив коштів на банківські рахунки.
У деяких країнах виплати вкладникам здійснюються у разі заморожування депозитів, тобто коли банк неспроможний здійснити платежі з вкладного рахунка протягом кількох робочих днів. Зауважимо, що вкладникові у більшості випадків потрібні насамперед не самі гроші на вкладах, а тверда впевненість у їх схоронності та можливості отримання за першою вимогою. Тому одним зі шляхів може стати переказ вкладів з проблемного банку до банку, що функціонує нормально, є фінансово стійкішим.
Отже, з викладеного випливають такі пропозиції та висновки:
надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб право переважного і безумовного задоволення вимог до банку-банкрута перед іншими кредиторами однієї черги;
система страхування вкладів повинна охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб;
сьогодні, виходячи зі світового досвіду, слід страхувати лише вклади фізичних осіб, але з урахуванням економічних і соціальних реалій України;
підвищити максимальний розмір відшкодування за вкладом і прив'язати його до курсу вільно конвертованої валюти та/або до мінімальної заробітної плати;
законодавчо обмежити частку державних цінних паперів в активах Фонду страхування. Розміщувати частину коштів Фонду у вільно конвертовану валюту та в короткострокові й довгострокові надійні та ліквідні активи (навіть низькодохідні), які б забезпечили можливість формувати стабільну дохідну частину його вкладень;
запровадити гнучку систему встановлення розміру регулярних зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом диференціації цього розміру залежно від ступеня ризиковості діяльності конкретного банку, використовуючи для цього економічні нормативи, що регулюють діяльність банків;
відшкодовувати й депозити в іноземній валюті, допоки не забезпечено стабільність гривні, що сприятиме повнішій мобілізації валютних коштів населення на потреби економічного розвитку України
ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2001. - 17 січня. - С. 5-13.
2. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV // Там само. - 1999. - 15 вересня. - С. 5-12.
3. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"" від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІІІ // Там само. - 2000. - 18 травня. - С. 8.
4. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства" від 4 жовтня 2001 р. № 2747-ІІІ // Там само. - 2001. - 31 жовтня. - С. 2.
5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Галицькі контракти. - 1996. - № 42. - С. 40-50.
6. Закон України "Про державну таємницю" від 10 вересня 1999 р. № 1079-ХІV // Урядовий кур'єр. - 1999. - 24 листопада. - С. 1-11.
7. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ // Там само. - 2001. - 25 квітня. - С. 1-13.
8. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (далі - ВВРУ). - 1998. - № 16. - Ст. 68.
9. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV // Урядовий кур'єр. - 1999. - 1 липня. - С. 1-9.
Loading...

 
 

Цікаве