WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків - Дипломна робота

Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків - Дипломна робота

ринку);
- питомої ваги кредитів, які припадають на клієнтів, які мають певні фінансові труднощі;
- кредитування інсайдерів;
- концентрації кредитної діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних сферах;
- внесення досить частих та чи (суттєвих) змін у політику банку щодо надання кредитів, стратегії формування портфеля;
- прийняття в заставу цінностей, які можуть виявитися недостатньо ліквідними (такими, що важко реалізовуються чи знецінюються).
Однією з важливих складових у концепції ризику є обрання адекватної системи показників кількісної оцінки ступеня (міри) кредитного ризику. Найчастіше за міру (ступінь) кредитного ризику приймається ймовірність того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу. Без сумніву, це один із найважливіших показників ступеня кредитного ризику, але не єдиний. Так, зокрема, НБУ відповідними нормативними актами встановив економічні нормативи щодо обмеження кредитного ризику (Н7, Н8, Н9, Н10):
1) норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Цей показник визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 %;
2) норматив великих кредитних ризиків (Н8) встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати восьмикратний розмір регулятивного капіталу банку;
3) норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5%;
4) норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) встановлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.
Знаючи значення відповідних кількісних показників ступеня ризику, які адекватно відбивають реальну ситуацію, можна перейти до прийняття рішень стосовно зниження ступеня ризику та його врахування.
Успішна діяльність банку значною мірою залежить від обраної системи управління ризиками. Система управління кредитними ризиками містить у собі певні елементи , серед яких:
" організаційне забезпечення кредитної діяльності;
" система лімітів і нормативів;
" оцінка кредитної заявки і кредитоспроможності позичальника;
" встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);
" визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;
" авторизація кредиту - розподіл повноважень при прийнятті рішення про видачу кредиту;
" кредитний моніторинг;
" управління кредитним портфелем;
" реструктуризація проблемних кредитів.
З метою мінімізації кредитних ризиків відповідно до причин їх виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях - на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому (рис. 3.1) [].
Рисунок 3.1 Схема класифікації методів управління кредитним ризиком
До основних чинників, які збільшують ризиккредитного портфеля банку, належать:
- надмірна концентрація - зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знанням особливостей багатьох галузей економіки;
- валютний ризик кредитного портфеля;
- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
- рівень кваліфікації персоналу банку.
Серед основних методів управління ризиком кредитного портфеля банку можна виділити такі, як:
- диверсифікація;
- концентрація;
- лімітування;
- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.
Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).
Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до збільшення кредитного ризику, адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територіях, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.
Концентрація є поняттям, протилежним (за економічним змістом) до поняття диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості.
Лімітування як метод управління ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що і дозволяє обмежити ризик. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо.
З метою мінімізації кредитних ризиків банку відповідно до причин їх виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях - на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.
Основні
Loading...

 
 

Цікаве