WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності - Курсова робота

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності - Курсова робота

оновлюється з метою отримання максимального економічного ефекту.
Класифікація портфельних інвесторів, наведена нами на початку,
відображає типи інвестиційної політики банку.
РОЗДІЛ 3. БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. ОСНОВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов'язане з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій.
Нині правова система України включає понад 100 законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Насамперед це Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про цінні папери і фондову біржу", Закон України "Про режим іноземного інвестування", Постанова Кабінету Міністрів України "Про стимулювання інвестиційної діяльності", Постанова Правління Національного банку України "Про врегулювання порядку здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Україні".
Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності і господарювання мають рівні права щодо здійснення цієї діяльності; самостійно визначають мету, напрями, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торговельні операції на території України.
Поряд із правами інвесторів чинне законодавство визначає й їхні обов'язки. Так, інвестор зобов'язаний: подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; мати дозвіл відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог; одержати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані додержуватись державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність; не допускати несумлінної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.
Ухвалення законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, є одним з найважливіших умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах, які розглянемо нижче.
1. Регулювання сфер і об'єктів інвестування визначає загальні вимоги до їхнього вибору, а також формує найпріоритетніші напрямки інвестування.
Чинним законодавством визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні активи в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, установлених законодавством, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Для окремих інституційних інвесторів установлено особливий перелік об'єктів інвестування. Так, комерційним банкам заборонено інвестування заходів у сфері виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхування валютних, кредитних і процентних ризиків).
2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг. Діапазон ставок податку на прибутки є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності.
Податкові пільги надаватимуться суб'єктам інвестиційної діяльності й у процесі створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон.
3. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги та проведення відповідної кредитної політики поки що тільки продекларовано у відповідних законодавчих актах, але широкої практичної реалізації ще не набуло у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем країни. Так, законом "Про інвестиційну діяльність" передбачено надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Розміри цієї фінансової допомоги щорічно визначаються в процесі затвердження Державного бюджету. Проте в реальному вираженні сума цих засобів протягом останніх років щорічно зменшувалася. Крім того, засоби, що виділяються, спрямовуються в державний сектор економіки. Що стосується кредитної політики в останні роки, то слід наголосити, що пільгові кредити надавалися переважно на розвиток підприємств агропромислового комплексу.
4. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики вже здійснюється на практиці. Передусім це виявляється в праві здійснення прискореної амортизації, що поширюється на окремі галузі економіки, елементи основних фондів, види устаткування. З цією метою розроблено і затверджено порядок застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання компанії (фірми) установлюються самостійно в межах 10 років. Оскільки амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), остільки використання нормприскореної амортизації дає змогу, з одного боку, зменшити базу оподаткування прибутку (тобто знизити суму сплачуваного податку на прибуток), а з іншого - у більшому обсязі формувати засоби амортизаційного фонду, що потім можуть спрямовуватися на нове інвестування.
Що стосується комерційних банків, то згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів комерційних банків України (затверджена Постановою Правління Національного банку України від 11 грудня 2000 р. № 475), строк експлуатації основних засобів і нематеріальних активів визначається банком самостійно (але не більше 20 років для нематеріальних активів). На підлягає амортизації вартість землі.
5. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої
Loading...

 
 

Цікаве