WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності - Курсова робота

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності - Курсова робота

конкурентоспроможності банків на ринку фінансових ресурсів порівняно з іншими небанківськими фінансовими посередниками;
- активне стимулювання інвестиційної діяльності банків як важливого фактора зниження економічного спаду і наступного піднесення економіки та зростання життєвого рівня населення.
Система оподаткування банків за кордоном, як правило, пов'язана із загальною системою податків на корпорації.
Порівнюючи ставки податків, які сплачуються зарубіжними банками, можна зробити висновок, що кожна країна з достатньо розвинутою ринковою економікою застосовує власну систему оподаткування, адаптовану до умов і особливостей менталітету свого народу, традицій, структури господарства і багатьох інших чинників. Крім цього, ця система перебуває у стані постійних змін, що цілком природно, оскільки, виступаючи головним інструментом індикативного управління, вона повинна чітко реагувати на динамічно змінні суспільно-економічні процеси у своїх країнах.
У Японії банки сплачують, крім корпоративного податку (37,7%), також місцевий (12,6%) і подушний податок (7,76%). Після віднімання деяких неоподаткованих доходів середня ставка становить від 44 до 56%. В Італії з банків стягується податок з прибутку корпорацій (36%) і місцевий податок (12,6%). При вирахуванні податку з прибутку корпорацій 75% місцевого податку віднімається з оподаткованого доходу, і тому реальна ставка становить 48%. У Франції банки сплачують податок із корпорацій, який дорівнює 34% з нерозділеного прибутку і 42% з прибутку, який сплачується як і дивіденди. Податок на додану вартість не стягується з основних видів банківської діяльності, але сплачується з доходів від операцій по лізингу, торгівлі благородними металами, трастових операцій (18%).
Розвиток законодавства України з основ оподаткування комерційних банків має розв'язати основну суперечність податкової системи, яка, з одного боку, мас за мсту поповнення бюджету, а з іншого, - стимулювання розвитку кредитно-фінансової системи і ринку капіталів.
Процес формування принципово нової для України податкової системи, розпочатий на початку 90-х років, ще не завершений; і іде постійне корегування прийнятних законів і правових норм, але можна говорити про те, що контури структури і методологія системи оподаткування вже визначились, хоча зберігається недооблік інтересів підприємницької сфери, в тому числі і банків, що створює перепони загальному піднесенню економіки.
Податковими органами останнім часом було видано стільки нор-мативних актів, які ліквідували прогалини в законодавстві, що сьогодні практично неможливо дати будь-які загальні рекомендації з оптимізації податкових платежів: мова може йти тільки про кожну конкретну угоду. Тактика мінімізації податків суттєво змінилась -тепер натиск робиться на пошук не стільки юридичних, скільки бухгалтерських лазівок. Основний принцип - зарахування коштів на ці балансові рахунки, які можуть не використовуватись при сплаті податків. Доцільна розробка податкових схем із паралельним удосконаленням техніки бухгалтерського обліку, як це роблять високотехнологічні банки.
Рушійною силою будь-якої суспільно-економічної структури є її інтереси. Все банківське середовище безумовно зацікавлене в розвитку економіки як природного середовища його життєдіяльності. З цієї точки зору воно зацікавлене в здійсненні відтворювальних процесів в економіці, тобто в постійному відновленні і нарощуванні виробничого апарату, в здійсненні інвестиційної діяльності. З іншого боку, кожний банк зацікавлений в отриманні прибутку, мінімізації ризиків, тому довготермінові кредити, як найризикованіші, відіграють незначну роль у кредитних вкладах.
Сьогодні можливості банківської системи щодо довготермінових вкладів в українську економіку обмежені фінансовим потенціалом окремого банку. З огляду на це перспективним вбачається консорціумне кредитування. Така система кредитування дає змогу реалізувати значні проекти шляхом об'єднання кредитних ресурсів кількох банків при одночасному дотриманні ними економічних нормативів щодо максимального розміру ризику на одного позичальника.
Ще один спосіб, за допомогою якого держава може впливати на формування достатнього для здійснення інвестування власного капіталу банку, розширення діяльності комерційних банків у тих сферах, які в усіх розвинутих країнах є одвічно банківськими і дозволяють банкам прибутково працювати, а значить і нарощувати власний капітал. Зокрема, мова йде про операції із дорогоцінними металами. З одного боку, частині банків дозволено проводити операції із золотом. Однак на ділі держава ще не готова відмовитись від тієї монополії, яку вона мала протягом десятиріч. Тому банки поставлені в такі умови, коли вони не можуть з прибутком працювати в цьому напрямі. Від цього страждає і сама держава, бо бюджетних коштів не вистачає для організації золотодобування.[13,264-271]
3.2. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ
З метою підвищення рівня керованості банківською системою загалом необхідно забезпечити чітке розмежування діяльності банків за ознакою орієнтації на довготермінову інвестиційну або короткотермінову (поточну) діяльність і відповідно виділити групу інвестиційних банків. Статус їх, на нашу думку, повинен бути закріплений відповідним законом про діяльність інвестиційних банків.
Необхідність внесення істотних корегувань у діючу інституційну структуру банківського сектора пов'язана з рядом негативних тенденцій, що намітилася у діяльності українських банків за період становлення цього сектора економіки.
І. Формування інституційної структури банківської системи в Україні відбувається не тільки в умовах невизначеності стратегії становлення банківського сектора і розвитку грошової системи загалом, явного відставання розвитку законодавчо-правової бази діяльності кредитних установ від темпів лібералізації їх функціонування, а й всупереч логіці еволюційного розвитку. Про цесвідчить той факт, що синхронізація перетворень усіх сегментів фінансового ринку і відтворювальної структури елементів української економіки практично відсутня. У зв'язку з цим необхідне подолання стихійних явищ, які виявляються, передусім, у відсутності критеріїв присвоєння кредитним установам різних статусів і надання їм відповідних уповноважень. У результаті втрачається така невід'ємна властивість банківської системи, як градація її структурних ланок, внаслідок чого знижується її керованість.
Основним у стратегії становлення інституційної структури бан-ківського сектора повинно бути: по-перше, подолання синдрому штучного укрупнення складових ланок банківської системи (утворення супербанківських структур); по-друге, забезпечення диференціації у здійсненні грошово-кредитної політики щодо структурних ланок кредитної системи, що розрізняються за своєю функціональною спрямованістю і регіональною приналежністю.
Нині за ознакою надання банкам повноважень з боку суб'єктів держави можна виділити банки, уповноважені на проведення яких-небудь операцій урядом, адміністрацією регіонів і т.д. В Україні існує інститут
Loading...

 
 

Цікаве