WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Методи управління кредитним ризиком - Реферат

Методи управління кредитним ризиком - Реферат

участь у виставках, оголошення тощо); 5) статистичних агенцій та статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку; 6) відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини тощо.
Кожне інформаційне джерело висвітлює конкретний бік діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність, але найважливішою є інформація, отримана з ринкових джерел поза межами банку. По-перше, завдяки тому, що є чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу. По-друге, ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найперше реагує на зміни у стані підприємства ще до того, як ці зміни буде відображено у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає насамперед у перевірці сигналів, що надходять з ринкових джерел інформації, і у виявленні причин їх виникнення.
Усебічний та ґрунтовний аналіз усієї інформації дає змогу оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п'яти основних аспектах:
o фінансовому - визначає здатність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту;
o галузевому - відображає процеси розвитку галузі конкурентні позиції клієнта і є складовою загального кредитного ризику позичальника;
o управлінському - оцінює якість менеджменту та ефективність керівництва;
o якості забезпечення кредиту - визначає рівень контролю за заставою з боку банку та можливості й умови реалізації;
o морально-етичному - відображає готовність позичальника повернути кредит.
Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи здійснюється за такими напрямками аналізу його виробничої діяльності:
o обсяг реалізації;
o прибутки та збитки;
o рентабельність;
o ліквідність;
o грошові потоки (рух коштів на рахунках позичальника);
o склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
o собівартість продукції.
Мають бути враховані також фактори суб'єктивного характеру:
o ефективність управління;
o ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;
o наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника тощо;
o погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому. У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостей побудови балансу інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), форми власності. Методи аналізу можуть використовуватись паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування факторів суб'єктивного характеру.
У вітчизняній і зарубіжній практиці широко застосовується метод коефіцієнтів, який дає змогу діставати важливі показники діяльності клієнта.
Метод коефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чи групами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий стан підприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми даними.
Наприклад, НБУ рекомендує комерційним банкам у процесі аналізу кредитоспроможності позичальника - юридичної особи використовувати такі коефіцієнти (теоретичні значення коефіцієнтів орієнтовні). Серед них:
o коефіцієнт загальної ліквідності;
o коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;
o коефіцієнт автономності;
o коефіцієнт маневреності власних коштів.
1. Коефіцієнт загальної ліквідності Kj характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:
2. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності К2 показує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені за рахунок коштів і ліквідних цінних паперів:
К2=К + КФВ/ЗК.
Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше від 0,2-0,25. Це означає ситуацію, за якої потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов'язань мати 20-25 коп. абсолютно ліквідних активів.
3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів К3 (коефіцієнт автономності) характеризує розмір залучених коштів на 1 грн власних коштів:
к3 = з/вк,
де 3 - усі зобов'язання; ВК - власні кошти.
Теоретичне значення К3 не перевищує одиниці, тобто зобов'язання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власних коштів.
4. Коефіцієнт маневреності власних коштів К4 показує ступінь мобільності використання власних коштів.
К4 = ВК-ОА/ВК,
де ОА - основні активи.
Теоретичне значення К4 не може бути меншим від 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК - ОА) позичальника не може бути меншою від половини всіх власних коштів.
Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:
o погашення боргу;
o ділової активності;
o рентабельності;
o використання основного капіталу.
Теоретичні значення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємств, незалежно від розмірів,галузі та специфіки діяльності, і це зменшує ефективність застосування методу коефіцієнтів. Зрозуміло, коефіцієнт абсолютної ліквідності не може бути однаковим для підприємств торгівлі й сільського господарства.
Щоб скласти об'єктивну картину, необхідно використати галузеві значення коефіцієнтів, які б ураховували особливості технологічних процесів і тривалість ділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів, потребуючи обробки значної кількості статистичних даних, для кожного окремого банку становить значні труднощі. У розвинених країнах такі розрахунки здійснюються централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В Україні системи середньогалузевих коефіцієнтів немає, тому можна рекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють в одній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогу вибрати надійнішого позичальника.
Банкам було б доцільно створити власну базу фінансових коефіцієнтів не лише реальних, а й потенційних клієнтів, які подали кредитну заяву. І навіть якщо вона була відхилена, такі особи можуть отримати позику в майбутньому. Щоб створити відповідні масиви інформації за галузями та групами клієнтів, у банків є об'єктивні передумови. Адже здебільшого банки займають визначені сегменти ринку і працюють з кількома клієнтами однієї галузі. Наприклад, "Укрнафтогазбанк" - газова та нафтова промисловість, "Промінвестбанк" - будівництво та ін. Отже, обслуговуючи клієнтів однієї або кількох галузей, банк має змогу зібрати достатню кількість інформації для проведення порівняльного аналізу, що полегшить процес оцінювання кредитоспроможності конкретного позичальника і дасть змогу дістати об'єктивну характеристику.
Метод коефіцієнтів і порівняльний аналіз широко застосовуються для оцінювання фінансового стану позичальника - комерційного банку і здійснюються за такими напрямками:
o перевірка додержання обов'язкових економічних нормативів і показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами Національного банку України;
o аналіз прибутків і збитків;
o аналіз якості активів і пасивів;
o створення резервів;
o виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;
o оцінювання банківського менеджменту.
Перевагою методу фінансових
Loading...

 
 

Цікаве