WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Планета Сатурн - Реферат

Планета Сатурн - Реферат

кільці F ні переплетень, ні яких-небудь інших перекручувань форми, - зокрема, і в безпосередній близькості від "пастухів". Таким чином, форма кільця виявилася мінливою. Для судження про причини і закономірності цієї мінливості двох спостережень, звичайно, мало. З Землі ж спостерігати кільце F сучасними засобами неможливо - яскравість його занадто мала. Залишається сподіватися, що більш ретельне дослідження отриманих "Вояджерами" знімків кільця проллє світло на цю проблему. Кільце D - найближче до планети. Видимо, воно простирається до самої хмарної кулі Сатурна. Кільце E - саме зовнішнє. Украй раз- виряджене, воно в той же час найбільш широке з усіх - близько 90 тис. км. Величина зони, що воно займає, від 3,5 до 5 радіусів плані- ти. Густина речовини в кільці E зростає в напрямку до орбіти супутника Сатурна Енцелада. Можливо, Енцелад - джерело речовини цього кільця. Частки кілець Сатурна, імовірно, крижані, покриті зверху ине- їм. Це було відоме ще з наземних спостережень, і бортові прилади космічних апаратів лише підтвердили правильність такого висновку. Розміри часток головних кілець оцінювалися з наземних спостережень у межах від сантиметрів до метрів (природно, частки не можуть бути однаковими по величині: не виключається також, що в різних кільцях типовий поперечник часток різний). Коли "Вояджер-1" проходив поблизу Сатурна, радіопередавач космічного апарата послідовно пронизував радиолучом не хвилі 3,6 див. кільце А, розподіл Кассини і кільце С. Потім радіовипромінювання було прийнято на Землі і піддалося аналізу. Удалося з'ясувати, що частки зазначених зон розсіюють радіохвилі переважно вперед, хоча і трохи по-різному. Завдяки цьому оцінили середній поперечник часток кільця А в 10 м, розподілу Кассіні - у 8 м і кільця З - у 2 м. Сильне розсіювання вперед, але цього разу у видимому світлі, виявлено в кілець F і E. Це означає наявність у них значної кількості дрібного пилу (поперечник порошини біля десятитисячних часткою міліметра). У кільці В знайшли новий структурний елемент - радіальні утворення, що одержали назви "спиць" через зовнішню подібність зі спицями колеса. Вони також складаються з дрібного пилу і розташовані над площиною кільця. Не виключено, що "спиці" утримуються там силами електростатичного відштовхування. Цікаво відзначити: зображення "спиць" були знайдені на деяких замальовках Сатурна, зроблених ще в минулому столітті. Але тоді ніхто не додав їм значення. Досліджуючи кільця, "Вояджери" знайшли несподіваним ефект - численні короткочасні сплески радіовипромінювання, що надходить від кілець. Це не що інше, як сигнали від електростатичних розрядів - свого роду блискавки. Джерело електризації часток, очевидно, зіткнення між ними. Крім того6 була відкрита окутивающая кільця газоподібна атмос- фера з нейтрального атомарного водню. "Вояджерами" спостерігалася лінія Лайсан-альфа (1216 А) в ультрафіолетовій частині спектра. По її інтенсивності оцінили число атомів водню в кубічному сантиметрі атмосфери. Їх виявилося приблизно 600. Потрібно сказати, деякі вчені задовго до запуску до Сатурна космічних апаратів пророкували можливість існування атмосфери в кілець Сатурна. "Вояджерами" була також зроблена спроба вимірити масу кілець. Труднощі полягали в тому, що маса кілець принаймні в мільйон разів менше маси Сатурна. Через цього траєкторія руху космічного апарата поблизу Сатурна у величезному ступені визначається могутнім притяганням самої планети і лише мізерно обурюється слабким притяганням кілець. Тим часом саме слабке притягання і необхідно виявити. Найкраще для цієї мети підходила траєкторія "Піонера-11". Але аналіз вимірів траєкторії апарата по його радіовипромінюванню показав, що кільця ( у межах точності вимірів) на рух апарата не вплинули. Точність же склала 1,7 х 10 маси Сатурна. Іншими словами, маса кілець свідомо менше 1,7 мільйонних часток маси планети.
Якщо до польотів космічних апаратів до Сатурна було відомо 10 супутників планети, те зараз ми знаємо 17 (Земля і Всесвіт, 1981, N2, с. 40-45-Ред.). Нові сім супутників дуже малі, але тим не менш деякі з них впливають на динаміку системи Сатурна. Такий, наприклад, маленький супутник, що рухається в зовнішнього краю кільця А; він не дає часткам кільця виходити за межі цього краю. Це Атлас. (У грецькій міфології багатоокий велетень, що стерегет за наказом богині Гери кохану Зевса Іо. У переносом змісті - пильний страж). Титан є другим по величині супутником у Сонячної Систе- ме. Його радіус дорівнює 2575 кілометрів. Його маса складає 1,346 х 10 грумм (0,022 маси Землі), а середня щільність 1,881 г/см . Це єдиний супутник, що володіє значною атмосферою, причому його атмосфера щільніше, ніж у кожної з планет земної групи, крім Венери. Титан подібний Венері ще і тим, що в нього маються глобальний серпанок і навіть невеликий тепличний підігрів у поверхні. У його атмосфері, імовірно, маються метанові хмари, але це твердо не встановлено. Верхня атмосфера дуже близька до ізотермічного стану на всьому шляху від стратосфери до екзосфери, а температура на поверхні з точністю до декількох градусів однакова по всій сфері і дорівнює 94 ДО. Радіуси темно-жовтогарячих чи коричневих часток стратосферного аерозоля в основному не перевищують 0,1 мкм, а на великих глибинах можуть існувати більш великі частки. Передбачається, що аерозоли є кінцевим продуктом фотохімічних перетворень метану і що вони акумулюються на поверхні (чи розчиняються в рідкому чи метані етане). Вуглеводні, що спостерігаються, і органічні молекули можуть виникати при природних фотохімічних процесах. Дивною властивістю верхньої атмосфери є УФ-емиссии, присвячені до денної сторони, але занадто яскраві, щоб їх могла збудити сонячна енергія, що надходить. Воденьшвидко диссипирует, поповнюючи тор, що спостерігається, разом з деякою кількістю азоту, що вибивається при дисоціації N2 електронними ударами. На основі розщеплення температури, що спостерігається, можна побудувати глобальну систему вітрів. Глобальний склад Титана, очевидно, визначається тим набором конденсованих речовин, що утворилися в щільному газовому диску навколо прото-Сатурна. Існують три можливих сценарії походження: холодна аккреція, гаряча аккреция при відсутності щільної газової фази і гаряча аккреция в присутності щільної газової фази. Япет. Можливо, що самий таємничий із супутників Сатурна, Япет, є єдиним по інтервалі альбедо його поверхні - від 0,5 (типове значення для крижаних тіл) до 0,05 у центральних частинах його ведучого по ходу звертання півкулі. "Вояджером - 1" були отримані зображення з максимальним дозволом 50 км/пари ліній, що показують в основному півкулю звернене до Сатурна, і границю між ведучою (темної) і відомої (світлої) сторонами. Було зареєстровано величезне екваторіальне темне кільце діаметром близько 300 км із довготою центра близько 300 . Вояджеровські спостереження, отримані з найбільшим дозволом, показують, що світла сторона ( і особливо область північного полюса) сильно кратеризована: поверхнева щільність складає 205+16 кратерів ( D>30 км) на 10 км . Екстраполяція до діаметрів 10 км приводить до щільності більш 2000 кратерів ( D>10 км) на 10 км . Така щільність порівнянна з щільностями на інших сильно кратеризованних тілах,таких, як Меркурій і Каллисто, чи з щільністю кратерів на місячних континентах. Характерною рисою границі між темною і світлою областями на Япете є існування численних кратерів з темним дном на світлій речовині і відсутність на темній речовині кратерів зі світлим чи дном кратерів з гало (чи інших білих плям). Щільність Япета, рівна 1,16+0,09 г/см характерна для крижаних Супутників Сатурна і погодиться з моделями, у яких водяний лід є головної складовий. Белл вважає, що темна речовина є основним компонентом вихідного конденсату, з якого утворився Япет. Рея. Майже двійник Япета по розмірах, але без його темного вещес- тва, Рея може являти собою відносно простий прототип крижаного супутника зовнішніх областей Сонячної системи. Діаметр Реї 1530 км, а щільність 1,24+0,05 г/см . Її геометричне альбедо дорівнює 0,6 і виявляється подібним альбедо полюсів і відомої півкулі Япета.
Література:
Зоряна енциклопедія. - К., 2000.
Астрономія. Підручник. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве