WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → ПЛАНЕТА МЕРКУРІЙ - Реферат

ПЛАНЕТА МЕРКУРІЙ - Реферат

свого роду "роздвоєння особистості", поєднуючи в собі обидві крайнощі значень температури планет. Цікаво знати, чи не можуть опинитися захопленими і замороженими на темній стороні такі гази, як азот, вуглець, вуглекислий газ, кисень і ін. Для відповіді на це питання потрібна більш строга перевірка за допомогою космічних зондів і наглядів радіолокацій.
На дуже велику схожість між Меркурієм і Місяцем вказують їх розміри, характер обертання, розряджена атмосфера і зовнішній вигляд. Обидва ці тіла практично однаково відбивають світло, як відносно кольору, так і відносно інтенсивності при piзних кутах віддзеркалення. Проміння світла, падаючи перпендикулярно до поверхні, відбивається у напрямі падіння досить ефективно, та при падінні світла під великими кутами віддзеркалення буває дуже слабким. Навіть поляризація або площина коливань відбитого світла для Меркурія і Місяця однакова. Все це дає нам право зробити висновок, що поверхня Меркурія схожа із поверхнею Місяця, як відносно окремих деталей, так і загалом. Безсумнівно, поверхня Меркурія неправильної форми і нерівна.
Середня густина Меркурія, хоча вона визначена не дуже точно, очевидно, майже в 5,5 рази вище густина води, тобто приблизно piвна густині Землі. Оскільки маса Меркурія мала, то збільшення його густини, внаслідок стискування, обмежено величиною 1-2%, середня густина основних складових йогоматеріалів, якщо витягнути їх із планети, згідно підрахункам Юрі складе 5,4 замість 4,4 для Землі. Отже, частка важчих елементів для Меркурія повинна бути цілком вимірне залізне ядро. В цьому відношенні Меркурій сильно відрізняється від Місяця і, по суті, є найщільнішим тілом значних розмірів в Сонячній системі. Еволюційний процес, внаслідок якого виникла висока густина, поки що не сповна зрозумілий, та, безсумнівно, він пов'язаний з близькістю Меркурія до Сонця.
4. Рельєф поверхні Меркурія.
З пролітної траєкторії космічного апарату "Маїнер-10" в 1974 р. було сфотографовано понад 40% поверхні Меркурія, що дозволило побачити Меркурій приблизно так само, як Місяць в темряві із Землі. Велика кількість кратерів - найочевидніша межа його поверхні, яку по першому враженню можна уподібнити Місяцю. І не випадково навіть спеціалісти-селенологи, яким показали ці знімки незабаром після їх отримання прийняли їх за фотографії з Місяця.
Дійсно, морфологія кратерів близька до місячної, їх ударне походження не викликає сумнівів: в більшості показний обкреслений вал сліди викидів роздробленого при ударі матеріалу із утворенням у ряді випадків характерного яскравого проміння і полі вторинних кратерів. В багатьох кратерів помітна центральна гора і терасна структура внутрішнього схилу. Цікаво, що такими особливостями володіють не лише практично всі великі кратери діаметром понад 40-70 км, але і значне більше число кратерів менших розмірів, в межах 5-70 км (звичайно, тут йдеться про кратери, що добре збереглися). Ці особливості можна відвести як на paxунок більшої кінетичної енергії тіл, що випадали на поверхню, так і на paxунок самого матеріалу поверхні.
Ступінь ерозії і згладжування кратерів piзний. Наприклад, добре помітні променеві структури говорять про те, що вона невелика, в той же час в ряду кратерів збереглися ледве помітні кромки. Загалом меркуріанські кратери в порівнянні з місячними менш глибокі, що також можна пояснити більшою кінетичною енергією метеоритів через більше, ніж на Місяці прискорення сили тяжкості на Меркурії. Тому створюючий при ударі кратер ефективно заповнюється матеріалом, що викидається. З цієї ж причини вторинні кратери розташовані ближче до центрального, ніж на Місяці, і відкладення роздробленого матеріалу у меншій мірі маскують первинні форми рельєфу. Самі вторинні кратери глибше місячних, що знову ж таки пояснюється тим, що випадаючі на поверхню осколки випробовують більше прискорення сили тяжкості.
Так само, як і на Місяці, можна залежно від рельєфу виділити переважаючі нерівні "материкові" і значно більш гладкі "морські" райони. Останні переважно є улоговинами, яких істотно менше ніж на Місяці, їх розміри звичайно не перевищують 400-600 км. До того ж, деякі улоговини слабо помітні на фоні навколишнього рельєфу. Виключення складає згадувана обширна улоговина Калоріс (Море Жари) протяжністю близько 1300 км, що нагадує відоме Море Дощів на Місяці. Можливо, що є і інші подібні улоговини на не відзнятій більшій частині поверхні планети. Морфологія обрамляючих валів, поля вторинних кратерів, структура поверхні усередині улоговини Калоріс дають підстави припускати, що при її формуванні було викинуто більше матеріалу, ніж при утворенні Моря Дощів, і що надалі могли послідовно відбуватися процеси додаткового просідання і підняття дна, пов'язані з можливим відтоком магми і ізостатичним вирівнюванням.
У переважаючій материковій частині поверхні Меркурія можна виділити як сильно кратеризовані райони, із найбільшим ступенем деградації кратерів, так і старі міжкратерні плоскогір'я, що займають обширні території, що свідчать про широко розвинений стародавній вулканізм. Це найстародавніші форми рельєфу планети, що збереглися. Рівнинні райони морів і примикаючих до них ділянок сформувалися в більш пізню епоху. Про це можна судити по слабкій насиченості рівнин відносно невеликих розмірів. Вирівняні поверхні улоговин, очевидно, покриті найтовстішим шаром роздроблених порід - реголіт. Разом із невеликим числом кратерів тут зустрічаються складчасті гребки, що нагадують місячні. Деякі з примикаючих до улоговин рівнинних ділянок, мабуть утворилися при відкладень викинутого із них матеріалу. Разом із тим для більшості рівнин знайдені сповна певні свідоцтва їх вулканічного походження, однак це вулканізм більш пізнього часу, ніж на плоскогір'ях міжкратерів. Створюється враження, що по своїй морфології і віку ці райони Меркурія приблизно аналогічні районам місячних морів і рівнинних поверхонь Марса, утворення яких звичайно датується періодом на рубежі близько 3-4 млрд. років тому. До цього періоду відносять завершення етапу найбільш інтенсивного бомбардування планет крупними тілами, внаслідок чого і утворилися "моря" і інші великі, інколи менш чітко виявлені кратери.
Якщо тепер зіставити кількість великих улоговин і кратерів діаметром більше 200км на Меркурії, Місяці і Марсі, то виявляється, що їх густина
Loading...

 
 

Цікаве