WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Як людина пізнає Всесвіт - Реферат

Як людина пізнає Всесвіт - Реферат

час будь-яка наукова абстракція є правомірною лише в тому випадку, коли вона відбиває властивості реального світу. Необхідність зв'язку теоретичних побудов з реальною дійсністю відзначали багато дослідників. "Фізика,- говорив, наприклад, А. Ейнштейн,- має справу з математичними поняттями, однак ці поняття набувають фізичного змісту лише тоді, коли їх зв'язок з об'єктами досліду чітко визначений".
Об'єкти науки - це насамперед фрагменти, аспекти матеріального світу, що їх виділяють у процесі пізнання. Однак учені у своїй пізнавальній діяльності мають справу не тільки безпосередньо з об'єктивною реальністю самою по собі, а й з її теоретичним образом. Ця обставина досить істотна: вона дає змогу зрозуміти, чому різні теорії, незважаючи на те, що вони стосуються одного й того самого матеріального світу, приписують йому різні властивості.
У цій ситуації немає нічого містичного. "Вона пояснюється тим, що різні теорії можуть висвітлювати різні аспекти об'єктивно-реального світу чи одні й ті ж самі його аспекти, проте з різним ступенем глибини й точності" '.
Матерія нескінченно різноманітна і невичерпна, і в процесі її пізнання людина виділяє, вичленовуе лише певні явища, об'єкти, зв'язки і відношення.
Отже, наукове знання відображає не тільки властивості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта.
Тому наукова картина світу - це завжди кінцевий "зріз" нескінченно різноманітної матеріальної дійсності, характер якого залежить не тільки від властивостей самої матерії, а й від суспільно-пізнавальної діяльності людей.
Теоретичні моделі. Одним з необхідних етапів наукового дослідження є побудова теоретичних моделей об'єктів і явищ, Що вивчаються. Будь-яка модель - це завжди певна ідеалізація. Ми не можемо досліджувати явище в усіх його незліченних і нескінченно різноманітних реальних зв'язках. Тому при теоретичному моделюванні якісь зв'язки враховуються, вичленовуються, щоб виділити у явищі головне, а якісь другорядні відкидаються.
На жаль, іноді забувають, що теоретична модель - це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інакше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі.
Зрозуміло, якщо в основі моделі лежать надійно встановлені дані і правильно підмічені закономірності
відповідних природних процесів, то вона дає більш-менш точний опис сутності явищ, які вивчаються. Коли б це було не так, то побудова моделей позбавилася б усякого смислу.
І все ж реальну дійсність і модель як відображення певних її аспектів ототожнювати не можна: природа завжди багатша і різноманітніша від будь-якої теоретичної схеми.
Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат.
Наведемо приклад із сучасної теоретичної фізики. Як відомо, ми живемо у тривимірному просторі, якому властиві три виміри - довжина, ширина і висота. Водночас теоретична фізика широко користується математичним апаратом багатовимірних просторів. Зокрема, в такій фундаментальній фізичній теорії, як теорія відносності, для описання властивостей Всесвіту застосовується чотиривимірне утворення - "простір - час".
У нас немає підстав сумніватися в тому, що теорія відносності правильно описує досить широке коло реальних фізичних явищ. Це підтверджене цілою низкою спостережень та експериментів. Чи випливає, однак, з цього, що простір нашого Всесвіту чотиривимірний?
Після появи теорії відносності деякі богослови скористалися її математичною формою, зв'язавши з четвертим виміром існування бога і надприродних сил. При цьому твердилося, нібито бог саме тому невидимий і неспостережуваяий, що знаходиться в "четвертому вимірі".
Насправді ж теорія відносності не дає для подібних спекуляцій ніяких підстав. Чотиривимірнцй "простір - час" цієї теорії - це лише математичний прийом, який
дає змогу описати певні сторони і властивості реальної дійсності. До того ж четвертою координатою є час.
Аналогічна справа і з різними багатовимірними просторами, які використовуються в теоретичній фізиці. Там роль додаткових координат можуть відігравати імпульс, маса, швидкість, інші фізичні параметри. По-дібні багатовимірні моделі інколи сприяють ефективному описанню складних фізичних процесів і здобуванню цінних результатів. Але було б глибоко неправильно приймати подібні моделі за саму реальну дійсність. ".
Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й розуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.
Потреба такого підходу безпосередньо пов'язана з нагромадженням і поглибленням наукових знань, з ускладненням наукової картини світобудови, з'ясуванням різноманітних зв'язків між явищами, пізнанням різних рівнів існування матерії - від мікропроцесів до гігантських утворень космічного порядку.
У ході розвитку природознавства з'ясувалося, що всякий об'єкт має цілий ряд властивостей не зводжуваних до його власних індивідуальних якостей. Наявність цих властивостей визначається тією фундаментальною обставиною, що кожний окремо взятий об'єкт, з одного боку, є складною системою - єдністю складових його частин, а з другого - елементом певної сукупності предметів, відносин і взаємодій - певних реальних систем.
Отже, системний підхід до вивчення довколишньої дійсності відбиває системний характер предметів і процесів об'єктивного світу.
З точки зору системного підходу будь-який об'єкт розглядається водночас з кількох різних аспектів. По-перше, як самостійна система, якась якісна одиниця реального світу. При цьому особлива увага звертається
на співвідношення між частинами і цілим, що відображає один з основних законів діалектики - закон переходу кількісних змін у якісні. По-друге, об'єкт, який нас цікавить, розглядається як утворення, що підлягає певним закономірностям мікросвіту, який і сам є складною системою. По-третє, як частина зовнішнього середовища, що підпорядковується її закономірностям і взаємодіє з нею. І, нарешті, по-четверте, як елемент певної сукупності явищ.
Водночас треба зазначити, що системний підхід - це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.

 
 

Цікаве

Загрузка...