WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Як людина пізнає Всесвіт - Реферат

Як людина пізнає Всесвіт - Реферат

Всесвіту перевірка практикою все одно потрібна. Але чи можлива вона?
Перевірку практикою не слід розуміти буквально в тому значенні, що кожний конкретний результат наукових досліджень можна вважати вірогідним тільки
тоді, коли він дістає безпосереднє пряме практичне підтвердження або застосування. Якби справа стояла таким чином, то розвиток знань був би утрудненим. Доводилося б перевіряти практично кожний проміжний результат, кожний теоретичний висновок. Такий підхід неминуче уповільнив би процес наукового пізнання світу.
На щастя, у такій постановці справи немає потреби. В науці часто-густо використовується не пряма, а посередня, опосередкована перевірка тих чи інших результатів чи висновків. Практикою контролюється не кожний окремий результат, а метод, за допомогою якого ці результати здобуваються.
Так, наприклад, метод спектрального аналізу (зокрема, визначення за його допомогою хімічного складу джерел електромагнітного випромінювання, їхньої температури, а також вимірювання швидкості їх руху відносно спостерігача за ефектом Доплера) надійно перевірений у земних умовах. Тому з усіма підставами можна застосовувати цей метод і до вивчення космічних об'єктів.
Аналогічна ситуація виникає при поширенні на нові області явищ тієї чи іншої наукової теорії, яка досить добре виправдала себе на практиці. Здобутим при цьому результатам ми вправі довіряти, хоча вони й не пройшли ще безпосередньої практичної перевірки.
Прикладом можуть бути спеціальна й загальна теорія відносності,розроблені Ейнштейном. Фундаментальні положення цих теорій дістали блискуче практичне підтвердження. Так, основою атомної енергетики є принцип еквівалентності маси і енергії, що випливав із спеціальної теорії відносності. Дуже багато експериментальних установок сучасної фізики, в тому числі прискорювачі елементарних частинок, розраховуються за формулами цієї теорії. Якби вони були неправильними, то такі установки просто не працювали б. Дістала підтвердження в спостереженнях за частинками космічних променів і залежність темпу плину часу від швидкості руху, передбачена спеціальною теорією відносності.
"Ефект уповільнення часу" може бути перевірений і за допомогою штучних супутників Землі. Підрахунки показують, що для супутника, який рухається із швидкістю 8 км/с, протягом року повинна назбиратися така різниця між земним часом і власним часом супутника, яку в принципі можна зафіксувати за допомогою атомного годинника, встановленого на його борту.
З великою точністю перевірені й деякі ефекти, що в наслідками загальної теорії відносності, наприклад, відхилення світлових променів у полі тяжіння Сонця.
Усе це дав нам підстави для поширення спеціальної і загальної теорії відносності на космічні процеси. І не випадково останніми роками швидко розвивається нова галузь астрофізики - релятивістська астрофізика, яка при описі цілого ряду фізичних процесів у Всесвіті враховує ефекти теорії відносності.
Зрозуміло, при поширенні (екстраполяції) будь-якої наукової теорії на нові факти слід враховувати, що всяка теорія має певні межі застосовуваності. Явища, що лежать за цими межами, не можуть дістати в межах даної теорії задовільного пояснення. Для цього, як вже було зазначено вище, потрібна більш загальна теорія, яка включає в себе попередню як крайній випадок.
Так, скажімо, класичну механіку не можна застосувати до явищ, що відбуваються з близькосвітловими швидкостями чи в дуже потужних полях тяжіння. Для опису таких явищ потрібна теорія відносності. Незастосовною е класична механіка і до мікропроцесів. Цю сферу явищ описує квантова механіка, крайнім випадком якої є механіка звичайна.
У свою чергу і у теорії відносності є свої межі застосовності. Вона не може описати фізичні процеси, що відбуваються у надщільних станах матерії. Відповідна, загальніша теорія ще повинна бути побудована.
На жаль, основна трудність полягає в тому, що далеко не завжди можна наперед сказати, де саме проходять межі застосовності даної теорії. В таких ситуаціях є небезпека поширити існуючі теоретичні уявлення на такі явища, для описування яких вони непридатні, що неминуче призведе до помилкових результатів. Подібну можливість завжди треба мати на увазі, коли оперуєш новими фактами. Тут ретельна перевірка здобутих результатів особливо необхідна.
Якщо в якій-небудь галузі науки є кілька протиборствуючих гіпотез, то в таких ситуаціях перевага звичайно віддається тій гіпотезі, яка пояснює більшу кількість конкретних фактів. Проте подібний критерій практики аж ніяк не може вважатися безпомилковим. Справа в тому, що узгодженість із фактами нерідко досягається в сучасних фізико-математичних побудовах і моделях шляхом введення ряду припущень, різних параметрів і всіляких поправочних коефіцієнтів. Тому при оцінці наукових теорій, призначених для описання складних явищ, однієї лише узгодженості з відомими фактами ще недостатньо. Треба, щоб пропонована гіпотеза чи теорія поряд з цим мала ще й здатність передбачувати нові явища.
Цей критерій набирає особливо важливого значення в тих випадках, коли неможлива експериментальна перевірка пропонованих теоретичних концепцій, що обговорюються.
Розглядаючи питання про критерії істинності наших уявлень про навколишній світ, необхідно протиставити позиції науки і релігії. Релігія виходить з того, що в основі всього, що існує і відбувається, лежить божественна воля, і тому в будь-яких подіях, об'єктах, процесах релігія вбачає прояв надприродних сил. Але цей основоположний принцип усякої релігії нічим не доведений, не підтверджений і тому приймається на віру.
На противагу цьому наука шукає справжні зв'язки між явищами, розкриває природні причини того, що відбувається, відкриває реально існуючі закономірності навколишнього світу, нічого не беручи на віру і пере-віряючи кожне своє відкриття практикою. І тому ні про який зв'язок між релігійною вірою і науковим знанням, ні про яке мирне співіснування науки і релігії не може бути й мови. Не може бути тому, що релігійне і наукове ставлення до світу, підхід до розуміння навколишнього грунтуються на діаметрально протилежних принципах.
З огляду на принципову важливість обговорюваного питання треба спинитися на співвідношенні віри і знання дещо детальніше.
Релігія і віра у надприродне невіддільні одне від одного.
При цьому релігійна віра - це сліпа віра, яка не потребує ніяких обгрунтувань і доведень. Сліпа віра зберігається навіть тоді, коли вона вступає в очевидну суперечність із здоровим глуздом, елементарною логікою і реальним станом речей. Саме з цієї причини релігійні люди легко миряться з
Loading...

 
 

Цікаве