WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Теорія "інфляційного Всесвіту" - Реферат

Теорія "інфляційного Всесвіту" - Реферат

існують дві точки зору. Згідно з однією з них у центрі галактики в сукупності великої кількості зір і газу утворюється порівняно невелике (розміром 1016-1017 см), але гігантське за масою (близько 108- 109 мас Сонця) ядро. Якщо галактика повільно обертається, то формування такого ядра уявляється досить природним: газ і зорі "стікають" у "потенціальну яму". З точки зору подібної гіпотези колосальна світність квазарів пояснюється виділенням при гравітаційному стисненні величезної кількості енергії.
За іншою гіпотезою, квазари -давніші утворення, ніж галактики. Квазари в середньому розташовані далі, ніж галактики з активними ядрами. А це означає, що вони виникли раніше зоряних систем (адже чим далі знаходиться від нас космічний об'єкт, тим у більш віддаленому минулому ми його спостерігаємо) і вже потім "обростали" зорями, стаючи ядрами зоряних систем, що формуються навколо них. На користь такого припущення говорить і подібність фізичних процесів, що відбуваються в квазарах і ядрах деяких зоряних систем. Крім того, останнім часом виявлено ряд квазарів, оточених зорями.
Що ж стосується джерел енергії, які "працюють" у квазарах і активних ядрах галактик, то щодо цього є ряд припущень. Дуже цікавою е гіпотеза "чорних дір". "Чорна діра" - досить своєрідний об'єкт, теоретична можливість існування якого випливає із загальної теорії відносності. За певних умов компактний згусток речовини може під дією власного тяжіння зазнати катастрофічного стиснення й перетворитися на об'єкт, який відзначається настільки потужним притяганням, що його не зможе здолати жоден фізичний сигнал. Ні промінь світла, ні радіохвиля, ні крихта не зможуть "вирватися" з такого утворення назовні. Це і є "чорна діра".
Водночас "чорна діра" здатна втягувати у себе навколишню речовину. При цьому кінетична енергія падаючої речовини в гравітаційному полі "чорної діри" може перетворюватися на інші види енергії. Висловлюється припущення, за яким у центральних частинах квазарів і ядер галактик знаходяться надмасивні "чорні діри". Вони інтенсивно "всмоктують" навколишню речовину, при цьому виділяється величезна енергія.
Це теоретичне припущення нещодавно дістало цікаве спостережне підтвердження. У безпосередній близькості від центра галактики М-87 з дуже активним ядром було виявлено слабосвітний компактний згусток, маса якого становить 6 млрд, сонячних мас. Не виключено, що це і е надмасивна "чорна діра", впливом якої пояснюється висока фізична активність ядра галактики М-87.
Хоча це може виявитися утворенням і якоїсь іншої фізичної природи. Так, ще у 1958 р. академік В. А. Амбарцумян висловив думку про те, Що до складу ядер галактик входять надмасивні згустки дозоряної матерії, що мають колосальний запас енергії і масу в сотні мільйонів чи навіть у мільярди мас Сонця, їх розпад і зумовлює активність ядер і потужні викиди речовини. На думку Амбарцумяна, саме існування галактики навколо ядра є результатом активності надмасивного тіла. Не ядро утворилося в уже існуючій галактиці, а галактика виникла в результаті активності ядра, а та-кож вторинних центрів активності, що виділилися а нього.
Проте яка з існуючих гіпотез виявиться більш близькою до дійсності, покажуть тільки майбутні дослідження.
Зокрема, що стосується "чорних дір", то поки що жодна реальна "чорна діра" у Всесвіті ще не виявлена.
Згідно з теорією "чорні діри" можуть бути завершальними етапами в житті зір з масою у 3-5 і більше мас Сонця. Якщо такий об'єкт входить до складу подвійної системи, то його можна виявити за деякими непрямими ознаками, зокрема за рентгенівським випромінюванням. Найбільш вірогідним кандидатом такого роду е рентгенівське джерело в сузір'ї Лебедя. А втім хоч результати спостережень цього об'єкта і не суперечать гіпотезі про "чорну діру", але повної впевненості в тому, що це справді "чорна діра", поки що немає. Картина, яка спостерігається, може мати і інші пояснення.
Слід зазначити, що припущення про те, що до складу ядер галактик і квазарів входять "чорні діри", теж є тільки гіпотеза, яка повинна бути підтверджена спостереженнями. З точки зору теорії компактний згусток речовини досить великої маси справді повинен колапсувати і може перетворитися на "чорну діру". Але чи є,такий кінець колапсу практично неминучим, поки що невідомо. У всякому разі, досі астрономічні спостереження реальних підтверджень щодо існування "чорних дір" як у ядрі нашої Галактики, так і у ядрах інших зоряних систем, не дали. Та й з точки зору теорії є ряд факторів, які можуть заважати утворенню в процесі колапсу масивних "чорних дір". Колапсуючі згустки можуть, наприклад, фрагментувати - розпадатися на частини. На певній стадії стиснення можливе виникнення ядерних процесів, здатних спричинити розлітання газових частин. Ці та деякі інші фізичні явища можуть перешкодити "колапсу до кінця" чи, принаймні, сильно його уповільнити, настільки, що стадії "чорної діри" буде досягнуто лише через кілька мільярдів років. А коли це так, то утворення "чорних дір" у квазарах і ядрах галактик має бути досить рідкісним явищем, і, таким чином, високу активність і величезне енерговиділення цих об'єктів наявністю "чорних дір" пояснити важко.
У процесі вивчення Всесвіту нерідко виявляються незвичайні об'єкти і явища, які тривалий час не дістають задовільного пояснення з точки зору існуючих фундаментальних фізичних теорій. До подібних ситуацій може бути три підходи.
Так, наприклад, явища, які не укладаються в межі відомих фізичних закономірностей, можна прийняти за такі, що не підпорядковані природним закономірностям взагалі, тобто за надприродні. Це найпростіше "розв'я-зання" проблеми, що не потребує ні доказів, ні якихось подальших досліджень. Саме з цих позицій релігійні теоретики намагаються тлумачити незвичайні явища, які ще не знайшли досить повного пояснення в сучасній фізиці, зокрема і явища космічні, як свідчення обмежених можливостей науки і божественної суті природних процесів.
Однак наука не визнає подібних підходів, її багатовіковий досвід переконливо свідчить про те, що будь-яке, навіть найзагадковіше явище, кінець кінцем дістає природне пояснення.
Другий шлях полягає в тому, щоб, незважаючи на труднощі і невдачі, прагнути до зведення незвичайних явищ до вже існуючого знання.
Зрозуміло, що аналіз будь-яких нових фактів, тим більше незвичайних, з точки зору загальноприйнятих фундаментальних фізичних теорій не тільки бажаний, а й абсолютно необхідний. Проте, з іншого боку, це аж ніяк не виключає правомірності спроб узагальнення цих теорій, оскільки може виявитися, що факти, про які йде мова, лежать поза межами їх застосування. Можна навести чимало прикладів з історії природознавства, коли подібні узагальнення виявлялися не тільки абсолютно необхідними, а й великою мірою плідними.
Тим більше не можна погодитися з
Loading...

 
 

Цікаве