WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Утворення планет - Реферат

Утворення планет - Реферат

туманності. Мало запишається й інших летких речовин. Усівони випаровуються жаром. У результаті "випаровувань" через якийсь час хімічний склад хмар-супутників змінюється й стає зовсім різним. У тих, котрі віддалені від Сонця, він майже не змінюється, а в тих, що кружляють поблизу, залишається лише "прожарений" і "обдутий" матеріал, що й становить собою "дорогоцінну життєво важливу домішку" важких елементів. Отриманий хімічний склад і є тим матеріалом, із якого створюються заселені планети. Звідси починається процес перетворення "матеріалу" на "виріб", часток туманності - на планети. Формування планет відбувається в три етапи.
Перший етап умовно назвемо етапом злипання часток. У далеких хмарах-супутниках численні молекули легких газів і рідких легких порошин поступово збираються у величезні пухкі кулі малої густини. До таких належать планети групи Юпітера. У хмарах-супутниках, близьких до Сонця, важкі порошини злипаються в щільні кам'янисті грудки. Вони поєднуються у величезні масивні брили, що сірими кутастими громадами плавають уздовж орбіт навколо своєї зорі. Рухаючись уздовж різних, іноді пересічних орбіт, ці "астероїди", завбільшки у десятки кілометрів кожний, зіштовхуються. Якщо вони рухаються на відносно невеликій швидкості, то при зіткненні брили ніби втискаються одна в одну, налипають одна на іншу і безформною, удвічі більшою масою рухаються далі. Якщо зіткнення відбувається на великій швидкості, то вони подрібнюються на незліченні уламки, що продовжують свій шлях для подальшого об'єднання з такими ж уламками. Процес зіткнення й злиття дрібних часток у великі небесні тіла може тривати сотні мільйонів років. Під час проходження свого шляху "астероїди" стають чимраз більш кулястими, збільшують свої розміри й масу. Зі
збільшенням маси зростає і сила тяжіння на їхній поверхні, що тисне на внутрішні шари. Через те що брила безформна, її виступаючі частини під силою ваги занурюються в товщу нижніх шарів, розсовуючи їх. Шари, що відходять у боки, заповнюють собою западини, від чого брила поступово згладжується. У результаті таких процесів навколо Сонця утворюються порівняно невеликі, але дуже щільні й важкі планети земної групи. Такою є й наша Земля. Планети земної групи різко відрізняються від планет групи Юпітера багатством хімічного складу, великою кількістю важких елементів, великою питомою вагою.
Тепер розглянемо ближче Землю. На зоряному фоні пливе величезна кам'яна брила, освітлена з одного боку яскравими сонячними променями. Ще виступають на її поверхні нерівності від налиплих астероїдів, помітні не повністю розправлені "шви" між ними. Поки це ще "груба робота", але зате тут уже є атмосфера. Ледь мутнувата, мабуть, від пилу. Це видавлені з надр планети водень і гелій, які свого часу прилипли до кам'янистих часток і випадково вціліли, не були "випарувані" сонячними променями. Це первинна атмосфера Землі. Але поступово під спекотними променями Сонця легкі й рухливі молекули водню й гелію вивітрюються в космос. Цей процес учені назвали дисипацією.
Другий етап - розігрівання. Усередині планети, у суміші з іншими виявилися затиснутими радіоактивні речовини. Вони відрізняються тим, що безперервно виділяють тепло, якому в товщі планети немає виходу: над ними спочиває могутній моноліт із горішніх шарів. Тепло поступово накопичується. Від радіоактивного розігрівання починається розм'якшення всієї товщі планети. Раніше розташовані хаотично речовини, які складають планету, починають розподілятися за вагою: важчі опускаються до центру, легші - піднімаються до поверхні. Поступово планета набуває того вигляду, який ми спостерігаємо сьогодні: у її центрі розташоване важке ядро, оточене товстим шаром легшої речовини, і все це "заковане" у тонший шар, що складається з легших порід, який ми називаємо земною корою. Радіоактивні речовини "осіли" в основному в легких породах, тобто зібралися в "корі", і тепер гріють її. Основне тепло з поверхні планети випромінюється в космос. На глибині ж десятків кілометрів тепло зберігається, розігріваючи гірські породи.
Третій етап - вулканічна діяльність. У надрах планети важкі речовини розжарюються до червоного кольору. Від такої температури плавляться камені, вони перетворюються на розпечену вогненну масу - магму - яка наповнена стиснутими газами (в основному вуглекислим газом), парами і різними домішками (аміаком, метаном тощо). Магмі "тісно", вогненними бризками її виштовхує назовні в найтонших місцях земної кори. Відбувається виверження вулкана. Таких проривів магми на планеті чимало. Вони рятують молоду планету від перегрівання.
Як трапилося, що на нашій планеті створилися сприятливі умови для зародження життя?
Не кожній зорі випадає можливість стати світилом, як Сонце, оточеним планетами. Якби туманність оберталася повільніше, не виникла б відцентрова сила, Що відірвала "клаптики" від центрального згустку, і ймовірніше за все, що ні з чого було б утворитися планетам. І пливла б самотня "бездітна" зоря в чорній безодні, безплідно марнуючи своє тепло й світло...
Далеко не кожна зоря, що породила планети, здатна створити такі умови, щоб хоч на будь-якій із них зародилося життя. Для цього потрібні мільярди років, і весь цей час зоря повинна горіти рівно й спокійно. Молода зоря горить нерівно, вона може спалахнути, обрушивши хвилі спопеляючого жару на навколишні планети, і умови для розвитку життя, які щойно намітилися, після вогненного урагану будуть спалені. Тому для благополучного розвитку життя на планеті необхідна "спокійна" зоря, подібна до нашого Сонця.
Дуже важливим є і розташування планети. Наприклад, якби наша планета Земля була розташована на місці Меркурія або Венери, то через постійну спеку неможливим було б утворення на планеті хоч якої-небудь кількості вологи, не кажучи вже про океани, вона б уся випаровувалася. І навпаки, якби Земля була розташована далі своєї орбіти, наприклад, на місці Юпітера, вода б становила собою крижану брилу, у якій немає сприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. Навіть те, що орбіта Землі кругова, а не еліптична, зіграло позитивну роль для зародження життя. Обертаючись на еліптичній орбіті, один бік Землі постійно б промерзав, а на іншому все згоряло б від сонячного жару. Оптимальне місце для розвитку життя, а також подальшої діяльності, "екватор", було б обмеженим. Подібні умови існування, створювані еліптичною орбітою, можуть утворюватися і на подвійній зорі. Тоді за будь-якої орбіти планета не може знаходитися завжди на рівній відстані від джерела тепла. То одне сонце близько, то інше, то обидва віддаляються на далеке відстані.
Нашій планеті "пощастило" і в тому, що вона утворилася саме з такою масою і такого розміру. Якби Земля мала таку ж масу, як і Місяць, то не втримала б на собі атмосферу, а отже, і воду, що випаровується в атмосферу. Навіть вулканічні викиди не відновлювали б в атмосфері необхідну рівновагу газу й вологи, вони б відразу вивітрювалися в космос. Тому на Місяці немає
Loading...

 
 

Цікаве