WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Утворення планет - Реферат

Утворення планет - Реферат


Реферат на тему:
Утворення планет
Сучасна наука з достатнім ступенем імовірності дозволяє відновити події, що відбувалися сім мільярдів років тому. Спробуємо уявити собі життя однієї з газопилових, воднево-гелієвих (з домішкою важких елементів) туманностей, що у майбутньому дасть початок нашій Сонячній системі, Сонцю, Землі й іншим планетам.
Туманність, темна й непрозора, як дим, повільно пересувається на фоні чорної безодні. Крізь її рвані й мутнуваті обриси тьмяно мерехтять далекі зорі. Через деякий час можна побачити, що туманність повільно повернулася навколо своєї осі, при цьому вона ніби стискається й ущільнюється. На туманність починає діяти тяжіння, що збирає до центру її частки. Поступове обертання починає прискорюватися - це працює закон збереження кількості руху. Час минає, а туманність обертається чимраз швидше й швидше, у результаті чого виникає й збільшується відцентрова сила, здатна боротися з тяжінням. Тяжіння стискає туманність, а відцентрова сила прагне роздути її, розірвати. Але тяжіння з рівною силою тягне до центру частки з усіх боків. А відцентрова сила відсутня на полюсах туманності й найсильніше виявляється на її екваторі. Тому саме на екваторі вона виявляється сильнішою за тяжіння і роздуває туманність у боки. Куляста туманність, продовжуючи обертатися чимраз швидше, сплющується, перетворюючись на плаский "корж". Настає момент, коли на зовнішніх краях "коржа" відцентрова сила врівноважує, а потім пересилює тяжіння, у результаті чого від країв туманності починають відокремлюватися жмути. Центральна частина її продовжує стискатися, при цьому чимраз прискорюючи своє обертання, а від зовнішнього краю продовжують відриватися все нові й нові жмути, окремі газопилові хмари.
Поступово туманність набуває такого вигляду: у центрі неспішно обертається величезна темна, ледве сплющена хмара, а довкола неї на різних відстанях пливуть уздовж кругових орбіт, розташованих приблизно в одній площині, відірвані від неї невеликі хмари-супутники. Центральна хмара все продовжує ущільнюватися. Але тепер із силою тяжіння починає боротися нова сила - сила газового тиску. Адже в середині хмари накопичується чимраз більше часток, що складають її. Тут виникає неймовірна ущільненість часток. Вони мечуться, чимраз сильніше вдаряючись одна об одну, у результаті чого в центрі підвищуються температура і тиск. Спочатку стає тепло, потім жарко. Зовні цього не видно, o адже хмара величезна й непрозора. Жар не виходить назовні. Але ось хмара перестала стискатися. Могутня сила газового тиску, що виникла від нагрівання, припинила роботу тяжіння. Жар пішов від чорної хмари, а усередині неї почали виникати язики тьмяного червоного полум'я, що нестримно рвуться назовні. Гарячий газ, що вирвався назовні, послабив протидію тяжінню. Хмара знову почала стискатися і знову температура в її центрі почала зростати. Ось температура досягла вже сотень тисяч градусів, атоми розвалюються на частини, речовина не може залишатися газоподібною і поступово переходить у стан плазми. Температура продовжує підвищуватися, у плазмі мечуться атомні ядра й електрони і відбувається "запалення". Швидкість і сила удару часток одна від одної вже настільки зросла, що вони не відскакують одна від одної, а втискаються одна в одну і зливаються. Так починається ядерна реакція. З кожних чотирьох ядер атомів Гідрогену утворюється одне ядро Гелію. При такому "ядерному горінні" водню виділяється величезна енергія. "Пожежу, що зайнялася", уже не зупинити. Плазма ожила, завирувала. Газовий тиск усередині кулі запрацював з удесятеро більшою силою. Плазма рветься назовні, з неймовірною силою вона зсередини тисне на зовнішні шари кулі й припиняє їхнє осідання до центру.
Рівновага встановилася. Плазмі тісно, але вона не може вирватися назовні, розірвати кулю і розкидати її обривки в усі боки. А тяжінню не вдається здолати тиск плазми і продовжити стискання кулі. Сліпуча біло-жовта куля перейшла в стійку стадію. Вона стала зорею, яку ми називаємо Сонцем. Тепер мільярди років ця зоря світитиме рівним і яскравим біло-жовтим світлом, не змінюючи розміру й температури, поки всередині неї не вигорить весь водень. Але і тут у запасі в зорі є ще кілька "хитрих" ядерних реакцій, що допоможуть їй жити далі. Як тільки паливо перегорить, тобто перетвориться на гелій, зоря знову стиснеться, у її надрах природно підвищиться температура, але вже до сотень мільйонів градусів із ще сильнішим тиском, і тепер уже "запалиться" гелій, у процесі згоряння перетворюючись на важчі елементи. Стискання знову припиниться. Коли всі можливі реакції "згоряння" будуть вичерпані, зоря стиснеться і стане невеликим білим карликом, який поступово охолоне, потьмяніє, а потім згасне. У космосі похмурою холодною головешкою пропливатиме колись яскрава, палахкотлива зоря.
Як бачимо, з водню в надрах=зір у ядерних реакціях синтезу "варяться" ядра атомів усіх елементів. І, напевно, можна сказати, що саме в надрах зір зароджується життя. Адже саме тут виникають ядра "атома життя" - Карбону, а за ними і ядра атомів усіх інших елементів таблиці Менделєєва, що забезпечують зародження життя.
Але досить часто важкі елементи продовжують жити в просторах Сонячної системи. Так, у багатьох зорях, що утворилися з більших згустків туманностей, ядерні реакції відбуваються занадто бурхливо і газовий тиск виявляється набага-
то сильнішим за тяжіння. Воно роздуває згусток, рве його на шматки, розкидаючи в усі боки. Такі грандіозні спалахи-вибухи в зоряному світі іноді спостерігаються із Землі і називаються спалахами наднових зір. У результаті вибуху зоря розсіюється в міжзоряному просторі, розсіюючи по ньому важкі елементи. Це основне джерело таємничої, життєво важливої домішки, що сприяє зародженню нових зір.
Утворення планет
Останнім часом рядом астрономів була здійснена величезна робота щодо вивчення зір, їхнього походження, природи випромінювання й еволюції. Як це не дивно, але про утворення й еволюцію деяких типів зір зараз відомо більше, ніж про утворення нашої планетної системи.
Усім відомо, що за хімічним складом зорі становлять собою водневі й гелієві плазми. У їхньому складі присутні також інші елементи, але в дуже незначних кількостях. Якщо говорити про супутники нашого Сонця, ті обривки туманності, що відірвалися від центрального згустку під дією відцентрової сили і почали кружляти довкола нього, то в них теж присутні важкі елементи, що сприяють побудові "живої" субстанції, яка забезпечує життя багатьох космічних об'єктів (зір, туманностей, планет). Саме в них створюються умови, що сприяють поділові легких і важких часток туманності,
Хмари-супутники знаходяться на різних відстанях від Сонця, найвіддаленіші з яких не зігріваються ним. Зате в близьких хмарах-супутниках сонячний жар випаровує всі частки, що здатні випаруватися, залишаючи лише ті,-котрі важчі. Через це в них майже не залишається легких газів (водню, гелію), що складають основу газопилової
Loading...

 
 

Цікаве