WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Становлення системи світу - Реферат

Становлення системи світу - Реферат


Реферат на тему:
Становлення системи світу
Зоряне небо завжди цікавило людство. Упродовж тисячі років поставав ряд питань, на деякі з яких досі немає відповіді. За цей час виникли такі науки, як астрономія, фізика, астрофізика, космологія тощо. З розвитком цих наук склалася більш-менш ясна система світу, тобто уявлення про розташування в просторі й русі Землі, Місяця, Сонця, інших зір, планет і небесних тіл.
Давні люди навчилися пов'язувати переміщення Сонця зі зміною сезонів року. Вони розділили смугу неба уздовж екліптики на 12 сузір'їв, у кожному з яких Сонце перебувало приблизно протягом місяця. Ці сузір'я одержали назву зодіакальних. Зі входженням у нове зодіакальне сузір'я люди пов'язували свої сільськогосподарські роботи, народні свята, обряди тощо. З появою на небі сузір'я Водолія, наприклад, хлібороби очікували повінь, з появою сузір'я Риб - нерест, із ранковим сходом сузір'я Діви починалося збирання хліба. Із сузір'ям Терезів пов'язані зважування й підрахунок врожаю.
Ще за 2000 років до н. є. серед зодіакальних сузір'їв були помічені п'ять "рухливих" світил, що переходили з одного зодіакального сузір'я до іншого. Грецькі астрономи назвали ці світила планетами, тобто "блукаючими", на честь давньоримських богів. І зараз ми знаємо ці планети як Венеру, Марс, Меркурій, Юпітер і Сатурн. До блукаючих світил ними були зараховані також Місяць і Сонце.
Згодом давнім астрономам вдалося встановити певні закономірності в русі планет. Була помічена циклічність у положеннях планет щодо світила, яку назвали синодичним періодом обертання планет. Розвиток вчення про небесні тіла вимагав побудови загальної моделі світу, у якій кожній планеті приділялося б певне місце і, крім того, можна було б наперед передбачати її положення на небі.
За візуальними спостереженнями була виведена проста схема: планети, за характером свого руху щодо Сонця, почали поділятися на дві групи: Меркурій і Венера були названі внутрішніми або нижніми, інші - зовнішніми або верх німи. Затвердилася так звана конфігурація, тобто положення планет щодо Сонця (період протистояння, східна квадратура, західна квадратура). І все-таки, незважаючи на розробку таких схем, вавилонські астрономи покладалися безпосередньо на зорові відчуття. Так, Земля мала вигляд опуклого острова, оточеного океаном; у надрах землі розташовувалося "царство мертвих"; небо уявлялося твердим склепінням, що спирається на поверхню землі і розділяє "нижні води" (океанічні води, що омивають земний острів) і "верхні води" (опадові явища). До склепіння кріпилися світила, а над небом було житло богів. Схід сонця відбувався через східні ворота, а захід - через західні, уночі ж світило рухалося під землею.
Давні єгиптяни вважали, що Всесвіт виглядає як велика долина, витягнута з півночі на південь, а в її центрі розташований Єгипет. Небо у вигляді залізного даху з прикріпленими до нього зорями трималося на стовпах.
У Давньому Китаю вважали, що Земля має форму плаского прямокутника, над яким на стовпах лежить кругле випукле небо. Через зігнутий розлютованим драконом центральний стовп Земля нахилилася до сходу, і всі китайські річки потекли, відповідно, на схід, а небо нахилилося на захід, у зв'язку з чим усі небесні тіла почали рухатися зі сходу на захід.
У IV ст. до н. є. мислителями грецьких колоній Малої Азії (Іонії), Південної Італії й Сицилії були зроблені перші спроби розвіяти міфи про будову Землі й небесних тіл, спроби виявити справжні причини виникнення природних явищ і дати їм правильне тлумачення. Видатні мислителі Геракліт Ефеський, Евдокс Кнідський, Піфагор Самоський та ін. розмірковували над цими проблемами. Були висловлені перші припущення, що Земля має форму кулі, що в центральній частині моделі світу міститься Земля, навколо неї обертаються сфери Місяця, Сонця, Венери, Меркурія й інших планет Сонячної системи, а далі знаходиться сфера нерухомих зір. Було також висунуто припущення, що кожна планета має кілька сфер, пов'язаних одна з одною; перша з них робить один оберт на добу навколо осі небесної сфери у напрямку зі сходу на захід, інша обертається в протилежний бік із періодом часу, що дорівнює періодові обертання планети (у такий спосіб пояснювався рух планети уздовж екліптики).
Платон першим поставив собі за мету побудувати геометричну модель світу, у центрі якої розташовувалася Земля. Його учень, Арістотель, досяг успіху у своїх поглядах на світ, його ідеї залишалися основними у фізиці й астрономії протягом майже двох тисячоліть.
Арістотель визнавав побудову системи світу у вигляді концентричних сфер, на яких розташовані планети і які обертаються навколо Землі. Він також припустив існування п'яти елементів, чотири з них - стихії землі, води, повітря і вогню, із суміші яких складаються всі тіла на Землі. П'ятий елемент складається з вічної матерії - ефіру. За Арістотелем, вода й земля природним чином рухаються до надр Землі, тоді як вогонь і повітря рухаються "вгору" до периферії і тим швидше, чим ближче вони до свого "природного" місця. Тому в центрі, тобто в надрах планети, знаходиться земля, над нею розташовані вода, повітря і вогонь. Арістотель вважав, що Всесвіт має межі, але рух його нескінченний, тому що він складається з незнищенної матерії, тобто ефіру. З нього складаються усі небесні тіла, для яких вічний круговий рух є природним. "Зона ефіру", за Арістотелем, починалася в межах Місяця і простягалася догори, а нижче Місяця знаходиться сам світ чотирьох елементів. Давній філософ не визнавав гіпотез про рух планет, у тому числі й Землі, навколо Сонця. Тут він висував серйозний аргумент: якби Земля рухалася в просторі, то й цей рух супроводжувався би регулярним видимим переміщенням зір на небі. Як відомо, цей ефект, названий річним паралактичним зсувом зір, був відкритий лише в середині XIX ст.
Сучасникам Арістотеля вже було відомо, що Марс у протистоянні, а Венера під час назаднього руху набувають більшої яскравості, ніж в інші моменти, хоча за теорією сфер вони завжди повинні залишатися на однаковій відстані від Землі. Саме це протиріччя дало поштовх для виникнення інших уявлень про будову світу. Так, Геракліт Понтійський висунув припущення, що Земля обертається навколо своєї осі з заходу на схід, а орбіти Венери й Меркурія є колами, у центрі яких знаходиться Сонце. Звідси випливало, що Сонце і ці планети обертаються навколо Землі.
Арістарх Самоський висував ще сміливіші погляди: він припускав, що нерухомі зорі й Сонце не змінюють свого місця в просторі, це Земля рухається по колу навколо Сонця.
Надалі, завдяки грецькому вченому Гіппархові, астрономія почала розвиватися як точна наука. Він першим запровадив усебічний математичний аналіз, заклавши основи сферичної астрономії й тригонометрії. Гіппарх також розробив теорію руху Сонця й Місяця, а на її основі - методи передбачення затемнень.
Шляхом систематичних астрономічних спостережень Гіппарх з'ясував, що видимий рух Сонця й Місяця нерівномірний, і звідси зробив висновок,що світила рухаються рівномірно уздовж кругових орбіт, однак центр кола зміщений щодо центру Землі. Такі орбіти були названі ексцентрами. Крім того, учений склав таблиці, за якими можна було визначити положення Сонця й Місяця в будь-який день року.
Клавдій Птолемей у своєму творі "Альмагест" ("Велика побудова") надав теорії епіциклічних рухів класичної форми. Він вважав, що оскільки центр Всесвіту - місце, куди прагнуть усі тіла, що мають вагу, то там повинна знаходитися і наша планета Земля. Він розробив метод розрахунку положення планет на будь-який заданий наперед момент часу. Крім того, Птолемей оформив ідею про рівномірний рух небесних тіл уздовж кіл. Так, кожна планета має свій епіцикл - мале коло, деферент - велике коло, уздовж якого рівномірно рухається центр епіциклу, при цьому центр деферента зміщений щодо центру Землі. Птолемей узагальнив і розвинув погляди давньогрецьких філософів щодо будови Всесвіту, додавши до системи ще один елемент - ек-вант, завдяки чому планети могли здійснювати вже нерівномірний рух по колу, але за умови існування якоїсь точки (яка не обов'язково знаходиться на Землі), відкіля б цей рух здавався рівномірним. Шляхом послідовних наближень Птолемей одержував майбутнє положення планет на небі з дивною точністю. Цікавим є і те, що вчений враховував, що в процесі свого руху планети трохи відхиляються від екліптики, тому для Марса, Юпітера і Сатурна він "нахилив" площини деферентів до екліптики й площини епіциклів до площин деферентів. Для Меркурія і Венери він увів коливання догори й униз за допомогою невеликих вертикальних кіл. Птолемей увів 40 епіциклів для всіх помічених ним особливостей у русі планет. Система світу Птолемея, у центрі якої знаходиться
Loading...

 
 

Цікаве