WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Місяць, орбіта, форма, фази. - Реферат

Місяць, орбіта, форма, фази. - Реферат

внутрішніх, так і зовнішніх факторів. За допомогою радіоізотопного аналізу було встановлено, Що між 3,2 і 4,6 млрд років тому Місяць мав рідке ядро, у розплавленому матеріалі якого виникала конвенція, тобто надра Місяця були розігріті радіоактпвним теплом, у результаті чого на його поверхню постійно викидалася лава. Так утворилися гігантські лавові поля, неабияка кількість вулканічних кратерів,а також численні тріщини й уступи. Разом із цим на поверхню Місяця випадала величезна кількість метеоритів і астероїдів, при вибухах яких виникали кратери завбільшки від мікроскопічних лунок до кільцевих структур поперечником у кілька сотень кілометрів. Через відсутність атмосфери й гідросфери значна частина цих кратерів збереглася і до наших днів.
Зараз метеорити падають на Місяць набагато рідше; вулканізм практично припинився, оскільки Місяць витратив занадто багато теплової енергії, а радіоактивні елементи були винесені в зовнішні шари. Про залишковий вулканізм свідчать витікання вуглецевмісних газів у місячних кратерах. На Місяці й зараз відбуваються незначні коливання, що нагадують слабкі землетруси, зареєстровані сейсмографами, встановленими на Місяці американськими астронавтами. Сучасна техніка також дозволила встановити і внутрішню будову Місяця, що складається з ядра радіусом близько 750 км, мантії завтовшки до 1000 км і кори, товщина якої приблизно дорівнює 60 км.
Місяць не є самосвітним тілом, тому ми можемо спостерігати його тільки в тій частині, куди потрапляють прямі сонячні промені або промені, відбиті Землею. Цим можна пояснити і фази Місяця. Щомісяця він, рухаючись по орбіті, проходить між Сонцем і Землею, тобто Місяць не відбиває сонячних променів і ніби звернений до нас своєю темною стороною, тому в цей час на Землі спостерігається молодик. Після цього через пару днів на західній частині неба спостерігається зародження "молодого" місяця у вигляді вузької яскравої серпоподібної смужки. Інша частина місячного диска може в Цей час слабко освітлюватися Землею, поверненою до супутника своєю денною півкулею. Таке слабке світіння називають попелястим світлом Місяця. Через 7 діб Місяць відходить від Сонця на 90°. Перша чверть настає, коли освітлюється рівно половина диска Місяця і термінатор (лінія розділу світлої й темної сторони) ніби стає діаметром місячного диска. У наступні дні термінатор поступово вигинається, стає опуклим, Місяць стає майже цілком освітленим, і через кілька діб настає повний місяць (повня). Потім, починаючи із західного краю диска Місяця, виникає і поступово поширюється потемніння, а на 22-гу добу вже спостерігається остання чверть, коли Місяць знову представлений у вигляді півкола, але цього разу опуклість термінатора звернена до сходу. Кутова відстань Місяця від Сонця зменшується, він знову звужується до серпоподібної форми і знову настає молодик. Проміжок між двома послідовними повнями називається синодичним місяцем, тривалість його складає 29,53 доби. Синодичний місяць більший за сидеричний, тому що Земля за цей час проходить приблизно 1/13 своєї орбіти, а Місяць, щоб пройти між Сонцем і Землею, повинен додатково пройти 1/13 частину своєї орбіти, на що йде близько двох діб.
Місяць відіграє вагому роль у житті Землі. Обертаючись навколо Землі, він викликає на ній приливи й відливи. Місяць розташований від нашої планети так близько, що притягає воду і викликає припливи тих морів і океанів, які на той момент знаходяться під ним.
Місяць - природний супутник Землі. Це найближче до нас небесне тіло, доступне спостереженню неозброєним оком. Відстань до Місяця складає
"4 000 кілометрів, що значно менше відстані до Сонця (0,0256 астрономічної одиниці; а. о. = 150 000 000 км).
Місячна орбіта
Місяць рухається навколо Землі. Середня швидкість руху Місяця по орбіті складає 1,02 км/с, форма орбіти наближається до еліпса. Напрямок орбітального руху Місяця збігається з напрямком руху більшості планет Сонячної системи. Якшо за точку відліку прийняти Північний полюс світу, то можна сказати, що Місяць рухається проти годинникової стрілки. (Нагадуємо, що Північний полюс світу і земний Північний полюс - абсолютно різні поняття. Північний полюс світу - точка на небесній сфері, навколо якої відбувається видиме добове переміщення зір, причому сама вона залишається нерухомою. У Північній півкулі така точка знаходиться там, де ми бачимо Полярну зорю.) Велика піввісь орбіти Місяця, визначувана як середня відстань між центрами Землі й Місяця, дорівнює 384 400 км (що приблизно в 60 разів більше за радіус Землі). Найменша відстань до Місяця дорівнює 356 400, найбільша - 406 800 км. Час, за який Місяць робить повний оберт навколо Землі, називається сидеричним (зоряним) місяцем. Він дорівнює 27,32166 доби. Унаслідок дуже складного руху Місяця, на який впливає притягання Сонця, планет, а також форма Землі (геоїд), тривалість сидеричного місяця зазнає невеликих коливань, крім того, встановлено, що період обертання нашого супутника навколо Землі повільно зменшується. Вивчення руху Місяця навколо Землі є одним із найважчих завдань небесної механіки. Еліптична орбіта є лише зручною математичною абстракцією, насправді на неї накладаються чимало збурювань. Найголовніші з цих збурювань, або нерівностей, були відкриті зі спостережень. Після формулювання закону всесвітнього тяжіння були теоретично виведені збурювання, що призводять до видимих відхилень в орбітальному русі планет.
Місяць притягається Сонцем у 2,2 рази сильніше, ніж Землею, так що теоретично спостерігач з іншої планети або планетної системи сказав би, що бачить рух Місяця навколо Сонця і збурювання цього руху Землею. Однак ми спостерігаємо рух Місяця так, як це виглядає з Землі, тому гравітаційна теорія, яку розробляли чимало найвидатніших учених, починаючи з І. Ньютона, розглядає рух Місяця саме навколо Землі. Найбільш детально теоретичні основи такого вивчення були розроблені американським математиком Дж. Хіллом. На базі його розробок американський астроном Е. Браун у 1919 році розрахував можливі математичні значення, що приймаються функціями, які описують широту, довготу й паралакс Місяця, причому аргументом є час. Браун склав таблиці можливих значень змінних.
Площина орбіти Місяця не рівнобіжна до екліптики, а нахилена до неї під кутом 5°8'43" (екліптика - лінія, що проходить через точки, на які послідовні проектується Сонце при спостереженнях із Землі, тобто видимий річний шлях Сонця на фоні зодіакальних сузір'їв). Через гравітаційні збурювання цей кут зазнає невеликих коливань. Точки перетину орбіти з екліптикою називаються висхідним і спадним вузлами. Вони зміщаються
Loading...

 
 

Цікаве