WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Місяць, орбіта, форма, фази. - Реферат

Місяць, орбіта, форма, фази. - Реферат


Реферат на тему:
Місяць, орбіта, форма, фази.
Місяць - найближче до нас небесне тіло і єдиний супутник Землі. Пара ] "Земля - Місяць" гравітаційно пов'язана. Слід зазначити, що розрив цієї пари не відбувся тільки тому, що вона знаходиться на достатній відстані від Сонця, а також через те, що Місяць має порівняно малу масу. За час свого утворення система "Земля - Місяць" під впливом припливів зазнала значної еволюції. Наприклад, були часи, коли обидві планети були досить близькі й період обертання Землі був майже на 10% швидший, а це означає, що в девонському періоді в році було близько 450 діб.
Форма Місяця близька до кулі, екваторіальний діаметр її складає 3477 км. І Маса Місяця у 81,3 рази менша за масу Землі й складає 7,35 1022 кг. Середня густина Місяця дорівнює 3,34 г/см3 (0,61 середньої густини Землі). Через те що густина Місяця близька до густини силікатів, це означає, що в ньому немає масивного залізного ядра. Швидкість обертання Місяця навколо осі збігається з кутовою швидкістю обертання навколо Землі, тому Місяць завжди обернений f до Землі однією півкулею. Супутник Землі рухається зі швидкістю 1,02 км/с уздовж приблизно еліптичної орбіти в напрямку проти годинникової стрілки. Площина орбіти Місяця нахилена до екліптики під кутом 5°8'48", що зазнає невеликих коливань. Велика піввісь орбіти Місяця, що дорівнює середній відстані між центрами Землі й Місяця, складає 384 400 км (приблизно 60 радіусів Землі). Внаслідок еліптичності орбіти (ексцентриситет дорівнює 0,0549) і збурювань відстань до Місяця коливається від 356 400 до 406 800 км. Період обертання МІСЯЦЯ навколо Землі (сидеричний місяць) дорівнює 27,32 земної доби, але зазнає невеликих коливань і дуже малого вікового скорочення.
Прискорення вільного падіння на поверхні Місяця в 6 разів менше, ніж на Землі, і дорівнює 1,62 м/с2. Перша космічна швидкість Місяця 1680 м/с, друга - 2 375 м/с. Місяць не має атмосфери, тому що через мале притягання вона не могла втримати газову оболонку, а також воду у вільному стані. На відміну від Землі, Місяць не має власного магнітного поля. Земля й Місяць належать до дуже давніх утворень. Близько 3 млрд років тому на Місяці був розквіт вулканізму, тоді Місяць мав сильне магнітне поле. Але потім розвиток формації багатих на залізо ме-ланократових базальтів, що виконують депресії, припинилося в результаті консолідації Місяця, а одночасно з цим припинило існування і його магнітне поле.
Поверхня Місяця досить темна, її альбедо дорівнює 0,073, тобто вона відбиває в середньому лише 7,3% світлових променів Сонця. У залежності від фаз, ця кількість світла зменшується набагато швидше, ніж площа освітленої частини Місяця, так що коли Місяць знаходиться у чверті й ми бачимо половину його диска світлим, він посилає нам не 50%, а лише 8% світла від повного Місяця. Місячне світло значно червоніше за сонячне. Місяць обертається відносно до Сонця з періодом, рівним синодичному місяцеві, тому день на Місяці триває майже 15 діб і стільки ж триває ніч. Не будучи захищеною атмосферою, поверхня Місяця нагрівається вдень до + 110°С, а вночі остигає до -120°С, однак ці величезні температурні коливання майже ніяк не впливають на поверхню Місяця, тому що через надзвичайно слабку теплопровідність поверхневих шарів коливання проникають усередину лише на кілька дециметрів. З цієї ж причини під час повних місячних затемнень нагріта поверхня Місяця швидко охолоджується, хоча деякі місця можуть довше зберігати тепло, тому можна припустити, що на Місяці є так звані гарячі плями, які характеризуються великою теплоємністю. Рельєф поверхні Місяця був вивчений в основному за допомогою багаторічних телескопічних спостережень. Кратери (і кільцеві структури) на поверхні Місяця розподіляються на ендогенні, пов'язані з вулканічною діяльністю вибухового характеру, і космогенні, обумовлені падінням на поверхню Місяця метеоритів. Кратери ендогенної природи мають тарілкоподібну форму, зі збільшенням їхнього діаметра відзначається і незначне збільшення глибини, формування цих кратерів пов'язане з розвитком пласких вулканічних структур j загальною деструкцією й відновленням на Місяці давньої кори. Це здебільшого великі утворення діаметром від 20 до 200 км. Подібними кратерами фіксуються розтягання й тоншання кори (рифтинг) і напрямки підйому до поверхні магматичних мас на шляху формування величезних вулканічних депресій - Море Ясності, Море Дощів. Утворення вулканічних депресій - яскраво виражений прояв ендогенної активності Місяця на стадії, коли зовнішні шари її консолідувалися, а надра ще залишалися в розплавленому стані. Космогенні кратери чашкоподібні, невеликі, характеризуються швидким зростанням глибини зі збільшенням їхнього розміру.
"Місячні моря" займають близько 40% видимої поверхні Місяця і являють собою величезні рівнинні низовини, пересічені тріщинами і невисокими звивистими валами. Великих кратерів на морях порівняно мало. Багато морів оточені концентричними кільцевими хребтами. Інша, світліша поверхня вкрита численними кратерами, кільцеподібними хребтами, борознами і т. ін. Кратери на місячній поверхні мають різний відносний вік: від давніх, ледь помітних утворень до дуже чітких в обрисах молодих кратерів, іноді оточених світлими "променями". При цьому молоді кратери накладаються на більш давні, перекривають їх. В одних випадках кратери врізані в поверхню місячних морів, а в інших - гірські породи морів перекривають кратери. Тектонічні розриви то розсікають кратери і моря, то самі перекриваються більш молодими утвореннями. Разом з найбільшими депресіями простежуються витягнуті рифтові структури, наприклад Альпійська долина. За рельєфом цієї долини наочно простежуються процеси розтріскування й розтягання первинної кори Місяця під тиском флюїдних базальтових розплавів, що піднімалися з його надр.
За даними міжпланетних станцій, зворотний, невидимий бік Місяця майже Цілком представлений первинною, сильно висіченою кратерами корою і містить тільки одну вулканічну депресію діаметром близько 350 км і одну рифтову долину завдовжки близько 240 км. Це свідчить, що "темний бік" Місяця був більш ендогенно пасивним в порівнянні зі "світлим" боком, на якому вулканічна активність підсилювалася гравітаційним полем Землі.
Абсолютний вік місячних утворень встановлений тільки в декількох точках, в основному ж можна припустити, що вік найбільших кратерів (які складають основну масу) складає 3-4 млрд років, тобто утворені вони були в "доморський" період; а вік наймолодших великих кратерів складає десятки й сотні мільйонів років.
Зміна місячного рельєфу відбувалася під впливом як
Loading...

 
 

Цікаве