WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Дослідження Венери космічними апаратами - Реферат

Дослідження Венери космічними апаратами - Реферат

космічних станцій серії "Венера". Радянські вчені зробили корпуси апаратів міцнішими, і це дозволило апарату спочатку опуститися на рівень 19 км від поверхні планети, а потім і приземлитися на саму поверхню, де він пробув протягом 53 хвилин. Умови виявилися незвичайно суворими: тиск сягав 90 атмосфер, температура до 5000С, хмарний покрив, який огортає планету, виявився перенасиченим вуглекислим газом.
У 1972 р. була створена автоматична міжпланетна станція "Венера-8" нового покоління. Перед АМС стояло завдання провести нове й ширше коло дослідження атмосфери й поверхні Венери. Крім вимірювань атмосферного тиску, густини й температури були виміряні освітленість і вертикальна структура аерозольного середовища, у тому числі й шару хмар, визначені швидкості вітру на різних висотах в атмосфері за допплерівським зрушенням частоти радіопередавача, проведено гамма-спектроскопію поверхневих порід. Фотометричні вимірювання показали, що хмарний шар простягається до висот близько 40 км, були оцінені його оптична товщина й прозорість. Освітленість на поверхні денної сторони Венери виявилася достатньою для зйомки зображення місця посадки. Вперше отримано висотний профіль швидкості вітру, що характеризується зростанням швидкості від 0,5 м/с біля поверхні до 100 м/с біля верхньої межі хмар. За вмістом природних радіоактивних елементів (Уран,
Торій, Калій) поверхневі породи на Венері займають проміжне положення між базальтами й гранітами.
У лютому 1974 року на відстані 6 тис. км від Венери пройшов американський пролітний зонд "Маринер-10", оснащений телевізійною камерою, ультрафіолетовим спектрометром й інфрачервоним радіометром. Отримані телевізійні зображення хмарного шару використовувалися для дослідження динаміки атмосфери. За допомогою ультрафіолетового спектрометра була виміряна кількість гелію в атмосфері.
1975 рік став новим етапом у наукових космічних дослідженнях. Уперше станції нового покоління "Венера-9" і "Венера-10" стали штучними супутниками Венери, на які зі спускних апаратів передавалася, а потім ретранслювалася на Землю інформація. Уперше з планети були передані панорамні телевізійні зображення, виміряні густина, тиск, температура атмосфери, кількість водяної пари, проведені нефелометричні вимірювання часток хмар, вимірювання освітленості в різних ділянках спектра. Для вимірювань характеристик грунту крім гамма-спектрометра використовувався радіаційний вимірювач густини. Штучні супутники дозволили одержати телевізійні зображення хмарного шару, вивчити розподіл температури за верхньою межею хмар, спектри нічного світіння планети, провести дослідження водневої корони, багаторазове радіопросвічування атмосфери й іоносфери, вимірювання магнітних полів і навколопланетної плазми. Великий інтерес викликали грози й блискавки, що відбуваються в шарі хмар. Дані оптичних вимірювань показали, що енергетичні характеристики венеріанських блискавок у 25 разів переважають параметри земних блискавок.
Поверхня Венери виявилася подібною до гарячої сухої кам'янистої пустелі, із корінними породами, які виходять назовні та, найімовірніше, стали результатом зсувів у корі, що виявилося підтвердженням тектонічної активності на планеті.
У 1978 р. за допомогою АМС "Венера-11" і "Венера-12" досліджували хімічний склад нижньої атмосфери планети методами мас-спектрометрії, газової хроматографії, оптичної й рентгенівської спектроскопії. Була виміряна кількість азоту, оксид карбону, двоокису сульфуру, водяної пари, сірки, аргону, неону і визначені ізотопні відношення Аргону, Неону, Оксигену, Карбону, виявлені хлор і сірка в частинках хмар, отримані детальні дані щодо поглинання сонячного випромінювання на різних висотах в атмосфері, необхідні для вивчення теплового режиму. Були зареєстровані імпульси електромагнітного випромінювання, що вказують на існування електричних зарядів в атмосфері на зразок земних блискавок. У складі верхньої атмосфери були виявлені вуглекислий газ (96% за обсягом), азот (4%), оксид карбону, двоокис сульфуру, кисню практично не виявилося, вміст водяної пари коливався від 0,1-0,4% під шарами хмар до 15-30% вище за них. Наземними спектроскопічними дослідженнями знайдені також молекули НС1. Температура атмосфери біля поверхні планети (на рівні, що відповідає радіусу 6052 км) склала 735 К, тиск 9 МПа, густина газу виявилася в 60 разів більшою, ніж у земній атмосфері.
Атмосфера Венери до 50 км від поверхні залишається близькою до адіабатичної, а вище 50 км температурний градієнт зменшується майже вдвічі. Добові коливання температури біля поверхні складають 1 К, а на висоті 50- 80 км сягають 15-20 К.
Температура верхньої межі хмарного шару в приполярній зоні на 5-10 К вища, ніж біля екватора, що, очевидно, пов'язано зі зміною висоти розташування хмар. Присутній також парниковий ефект' значна частина сонячного випромінювання (3-4%) сягає поверхні й нагріває її, а сильна непрозорість для власного інфрачервоного випромінювання щільної вуглекислої атмосфери з домішкою водяної пари перешкоджає остиганню поверхні.
На Венері спостерігається висока грозова активність. Інтенсивність електричних розрядів виявилася в багато разів вищою, ніж на Землі. Очевидно, поблизу поверхні Венери виникають електричні поля з напруженістю в сотні кВ/м. Можливо, утворенню високої грозової активності сприяють діючі на поверхні Венери вулкани.
Одночасно з радянськими АМС проходила робота американського проекту "Піонер-Венера". що містив у собі супутник і чотири атмосферні зонди. На поверхню Венери в чотирьох різних точках здійснили посадку один великий і три малі зонди (великий і один малий на денний бік, 2 інші малі - на нічну поверхню). Завданням експерименту було дослідження структури, хімічного складу, оптичних властивостей і теплового режиму атмосфери, властивостей хмар. Були також проведені вимірювання нейтрального й іонного складу верхньої атмосфери, плазмові й магнітні вимірювання, досліджений рельєф значної частини планети.
У 1982 р. за допомогою АМС "Венера-13" і"Венера-14" були вперше отримані кольорові панорами поверхні планети. Спускні апарати провели буравления грунту (при температурі 4700°С і тиску біля поверхні 93,5 o 105 Па). Розпечений грунт, добутий буровою установкою, транспортувався складною системою трубопроводів усередину міцного корпуса спускного апарата, де був проведений його хімічний аналіз. Аналіз дозволив визначити вміст у грунті оксидів магнію, алюмінію, силіцію, феруму, калію, кальцію, титану й магнію. Уперше вимірялися електропровідність і механічна міцність грунту, а також був виконаний найпростіший сейсмічний експеримент. До програми атмосферних вимірювань входило вимірювання вмісту інертних газів - аргону, неону, криптону, ксенону - і більшості їхніх ізотопів, що дозволило б зрозуміти процес формування атмосфери Венери.
У 1983 р. за допомогою АМС "Венера-15" і "Венера-16" були вперше отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображеннях добре видно кратери, пасма, височини, великі розлами, гірські хребти.
У 1984 р. з інтервалом у 6 діб в СРСР були запущена ідентичні АМС "Ве-га-1" і "Вега-2", обладнані спускними апаратами. Метою запуску було вивчення комети Галлея пролітними апаратами з відстані близько 10 тис. км. У 1985 р. вперше в атмосфері Венери аеростатні зонди (діаметром 3,4 м) наповнили гелієм оболонки. Програма АМС серії "Вега" дозволила вперше здійснити унікальний експеримент щодо прямого вимірювання швидкості вітру біля верхньої частини венеріанського хмарного покриву.
Що ж вдалося довідатися про таємничу планету, завжди приховану жовто-сірчистими хмарами? З'ясувалося, що Венера молодша за Землю, тому вона являє наочний приклад розвитку нашої планети. Процеси, що проходять у надрах Венери, колись проходили і на Землі. Очевидно, ми довідалися й про те, що на найближчій до нас планеті занадто суворі атмосферні умови, тому вона не пристосована для життя на ній не тільки людини, а навіть мікроорганізмів.
Loading...

 
 

Цікаве