WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАстрономія та Авіація → Наша галактика - Реферат

Наша галактика - Реферат

Джерелом енергії є ядерні реакції перетворення легких хімічних елементів на важчі (в основному водню на гелій). Температуру зовнішніх шарів зарі визначають за їх кольором: червоні зорі мають 2000 - 3000 0 С, жовті - 6000 -7000 0 С, білі - 12000 0 С, голубі - 25000 0 С. Основні типи зір за розміром - гіганти і карлики. До останніх належить і наше Сонце.
Існує багато зір з різними особливостями. Це подвійні зорі (вони обертаються навколо спільного центра маси), нейтронні та змінні (перебувають у нестаціонарному стані). Нейтронні зорі - це надгусті зорі, речовина яких складається в основному з виродженого газу нейтронів з невеликою доміжкою інших елементарних частинок. Маса нейтронної зорі близька до маси Сонця. Вони є кінцевими стадіями еволюції зір з масами до двох мас Сонця і утворюються після спалахів наднових зір. Нейтронні зорі виявляють себе як пульсари, а також як барстери - зорі з потужним випромінюванням енергії в рентгенівському діапазоні, що спалахують з величезною енергією. Змінні зорі розрізняються як зорі з потужним випромінюванням у рентгенівському діапазоні, з потужними магнітними полями, з виликою кількістю металів та ін. Неозброєним оком на всій небесній сфері видно близько 6000 сильних зір, а у потужні телескопи видно більш слабкі зорі - їх мільярди.
Чорні діри - це щільні астрофізичні об'єкти, які створюють настількі велику силу тяжіння, що ніякі як завгодно швидкі частинки не можуть відірватися з їхньої поверхні. Пошуки їх у Всесвіті - одна з актуальніх задач астрофізики. Припускають, що чорні діри можуть бути невидимеми компонентами деяких подвійних систем. Виявити їх при цьому можна по рентгенівському випромінюванню, яке виникає в наслідок перетікання газу на чорну діру з сусідньої (звичайної) зорі. Припускають також, що в ядрах активних Галактик і квазарах можуть бути надмасивні чорні діри.
Галактичні туманності - це газові, пилові або газо-пилові хмари, що входять до складу Галактик. За формою розрізняють дифузні, планетарні, залишки вибуху наднових зір та ін. Дифузні туманності - це складові частини загального газапилового шару Галактики. Їх поділяють на емісійні, відбивні та темні Галактичні туманності. Емісійні Галактичні туманності - частина газового шару, що світиться внаслідок збудження її ультрафіолетовим випромінюванням однієї або кількох сусідніх гарячих зір (люмінесценція). Світіння емісійних Галактичних туманностей згасає в процессі старіння збуджуючих зір. Світіння відбивних Галактичних туманностей зумовлене розсіянням світла сусідніх менш гарячих зір. Різниця між темними і відбивними Галактичними туманностями в тому, що поблизу темних туманностей немає освітлюючих зір. У певних умовах такі туманності можуть втрачати гравітаційну стійкість, стискаючись з наступним подрібненням і утворенням протозір. Іноді всі три типи дифузних Галактичних туманностей трапляються в єдиному комлексі. Планетарні Галактичні туманності, залишки вибуху наднових зір та інші, відносяться до туманностей, що беспосередньо пов'язані із зорями, в процесі еволюції яких вони виникли. Планетарна Галактична туманность - це кільцеподібна або аморфна туманність, в центрі якої міститься ядро, яке збуджує люмінесцентне світіння туманності. Ці туманності та їхні ядра утворюються в процессі еволюції червоних гігантів. Всередині туманності іноді спостерігають пульсар - залишок зорі яка вибухнула.
Комети (з грецької - волосатий) - одна з груп малих тіл Сонячної системи. Вони рухаються навколо сонця по витягнутих орбітах, підходячи до нього в перигелії на малі відстані. Комети з еліптичними орбітами наз періодичними. Періоди поділяются на короткі, проміжні і довгі. Існують комети, що рухаються по параболічних і гіперболічних орбітах. Обігнувши Сонце, багато з них залишають Сонячну систему назавжди. Майже у всіх комет спостерігається схоже на плонетарну туманність голова, в центрі якої іноді видно зореподібне згущеня (фотометричне ядро). Реальне ядро комети являє собою монолітну брилу льоду з домішками легких речовин та пилових часток. Навколо ядра утворюется газопилова оболонка - кома, розміри якої поступово збільшуютья. В яскравих кометах часто спостерігаються витікання з ядер, які формують хвіст комети. Видими розміри комети дуже різноманітні. Голови деяких комет перевищують розмірами Сонце, а хвости іноді простягаються на сотні млн. кілометрів. При кожному повернені періодичні комети втрачають частину своеї речовини. Внаслідок їх руйнування утворюються метеорні потоки.
В подальшому висновки Фрідмана дістали підтвердження в астрономічних спостереженнях, які виявили у спектрах галактик червоне зміщення спектральних ліній, що відповідає взаємному віддаленню цих зоряних систем.
Оскільки всі скупчення галактик від нас віддаляються, мимоволі складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрі розширення, в нерухомій центральній точці Всесвіту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релігії, що намагалися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключне становище в світобудові.
Насправді ж ми маємо справу з черговою астрономічною ілюзією. Розширення Всесвіту відбувається таким чином, що в ньому немає "переважної" нерухомої точки. Які б два скупчення галактик ми не вибрали, відстань між ними з плином часу зростатиме. А це означає, що на котрій би з галактик не опинився спостерігач, він побачить таку саму картину розбігання зоряних островів, яку бачимо й ми.
Отже, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, який розширюється, який змінюється з часом і минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне - майбутньому.
Повертаючи подумки картину руху галактик назад, учені дійшли висновку, що навколишня сукупність зоряних систем - Метагалактика виникла внаслідок вибухового розширення надщільної гарячої плазми з температурою в сотні мільйонів кельвінів і величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище від густини атомного ядра.
То був не звичайний вибух, який починається з певного центра і поступово охоплює все більші й більші ділянки простору, а вибух, який стався одночасно скрізь, заповнивши від самого початку весь простір, причому кожна частинка матерії помчала геть від іншої частинки. Сталася ця подія близько 15-20 млрд. років тому.
У подальшому в середовищі, яке розширювалось, відбувалися складні фізичні процеси, в результаті Яких сформувалися найрізноманітніші космічні об'єкти, що є "населенням" сучасного Всесвіту й визначають його структуру.
Методичні міркування. У зв'язку з теорією розширюваного Всесвіту, закономірно постає фундаментальне питання: що являла собою "первісна" речовина нашого Всесвіту і яким чином вона сформувалася?
Існуючі фізичні теорії поки що не дають вичерпної відповіді на це запитання. Ситуацією, яка утворилася, негайно скористалися богослови. Суть релігійних інтерпретацій теорії розширюваного Всесвіту полягає в тому, що оскільки пояснити виникнення початкових умов розширення неможливо за існуючих фізичних теорій, цей процес має божественну природу. В дещо спрощеному вигляді розмірковування релігійних теоретиків зводилися приблизно ось до чого. Бог створив початковий надщільний згусток і вдихнув у нього рух. А оскільки згідно з сучасними астрономічними даними процес утворення нових космічних об'єктів відбувається і в нашу епоху, то
Loading...

 
 

Цікаве