WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара "Прапороносцi" - Реферат

Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара "Прапороносцi" - Реферат

Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара "Прапороносцi"
Роман О. Гончара "Прапороносцi" вражає глибокою правдивiстю, живими, виразними образами героїв, якоюсь сонячною романтикою, поєднаною з глибоким реалiстичним вiдтворенням вiйни. Пiшовши в першi днi вiйни на фронт, Гончар воював рядовим солдатом, потiм сержантом, був командиром обслуги батальйонного мiномета, старшим мiнометної батареї. Багато сотень кiлометрiв пройшов вiн плiч-о-плiч з солдатами i офiцерами, якi невдовзi будуть змальованi в його романi "Прапороносцi". Сам письменник писав про прагнення передати всю правду вiйни, "вiйни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров'ю i потом, з її тяжкою солдатською героїкою". I вiн змiг цього досягти.
В образах радянських воїнiв у трилогiї О. Гончара "Прапороносцi" втiленi високi моральнi якостi справжнiх патрiотiв. Усiх їх вiдiрвала вiйна вiд мирної працi. Автор змальовує й оспiвує героїв, оповитих красою вiрностi Вiтчизнi, вiдважних, прекрасних у своїх почуттях, дiях, вчинках. У життi й смертi. Наче в легендi, серед червоних макiв гине Шура. На золотiм сонцi, як древнiй витязь, полiг Юрiй. З волошками в руках умирає Гай: "гарний, стрункий, широкогрудий - справжнiй красень... "його очi були ще синiшi за небо, прозорi, як камiнь сапфiр..." Цi рядки, наче ода бiйцевi, який iшов звiльняти поневолених, присвяченi Гаю.
Трилогiя "Прапороносцi" - це ода Радянськiй Армiї, нашому народовi. Олесь Гончар добре пiзнав душу радянських воїнiв, захоплювався їхньою самовiдданiстю, вiдвагою, вiрнiстю присязi, гуманiзмом. З пекучим болем у серцi ховав бойових другiв. Письменник розповiдає про бойовий шлях мiнометної роти Брянського, що у складi полку Самiєва брала участь у визвольному походi Радянської Армiї на завершальному етапi Великої Вiтчизняної вiйни.
"Все, все ми вiддаємо тобi, Батькiвщино... I хто не звiдав цього щастя, цiєї ... краси вiрностi, той нежив по-справжньому," - слова Юрiя Брянського, якi можна було б узяти епiграфом до всiєї трилогiї.
Думка про визвольну мiсiю радянського вiйська розкривається i у мовi дiйових осiб. "Нам наче на роду написано - завжди всiх визволяти i всiх рятувати" - мiркує Роман Блаженко. "... Не лише зненависть, а й любов рухає армiї вперед... Насамперед любов! Любов до всiх поневолених, до всiх трудящих людей на землi... Нею ми сильнi", - чує Сагайда розмову двох бiйцiв. У розмовi з Маковейчиком лейтенант приписує цi слова Брянському. Це тому, що вони найвиразнiше передають гуманiстичну суть поглядiв Юрiя.
У багатьох начебто дрiбних деталях розкривається почуття приязнi й дружби з боку братнiх народiв. Так трудiвники-мадяри зустрiчають наших воїнiв спiвом "Iнтернацiоналу", охоче пiдковують їм коней, бажаючи, щоб пiдкови не зносилися. Селяни-словаки розповiдають, що шiсть рокiв вони зберiгали червонi прапори, очiкуючи на визволителiв. Празькi повстанцi кличуть Червону Армiю "на палац", i радянськi воїни поспiшають на допомогу, розумiючи: "як ми не виручим, то не виручить нiхто". Чеськi селяни поливають шлях водою, щоб не падала пилюка на "висвободителiв". Неначе рiдного брата зустрiчає словацька партизанка Юлечка Сагайду.
Ми побачили й полюбили в "Прапороносцях" просту й красиву душу воїна-переможця - постатi живої, не умовної, не безплатної, але водночас наче очищеної вiд усього випадкового. Цей твiр одразу полонив молодь, пiдлiткiв. Адже юнь, шукаючи свого мiсця в життi, пильно вдивляється в лiтературних героїв, обираючи собi за взiрець людей мужнiх, вiдважних, вiрних, безмежно вiдданих високим iдеалам. Сьогоднi "Прапороносцi" - наша класика. Проте нiщо в цьому романi не "збронзовiло", не покрилося павутинням часу.
Loading...

 
 

Цікаве