WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Iнтимна лiрика Дмитра Павличка - Реферат

Iнтимна лiрика Дмитра Павличка - Реферат

Iнтимна лiрика Дмитра Павличка

Це високе почуття оспiвували митцi всiх країн та епох. Любов - то дарунок Божий людинi. А може, це i особливий дар, талант душi? Бо не кожному дається однаковою мiрою. Лише чиста, свiтла душа здатна до великої, справжньої любовi. Тож який треба мати талант, щоб висловити це незбагненне, найпотаємнiше з почуттiв! Для цього треба бути поетом вiд Бога. Саме таким є майстер українського поетичного слова Дмитро Павличко. У своїй iнтимної лiрицi вiн оспiвав кохання як почуття, що гарантує вiчну тривалiсть життя, невпинне оновлення всiєї природи.

Багато вiршiв поета, пронизаних виразним лiричним струменем, було покладено на музику. Одна з найпопулярнiших пiсень, що стала вже народною, має символiчну назву, - "Два кольори". У основi її - українська фольклорна традицiя. Найпоширенiше в народнiй вишивцi поєднання кольорiв, червоного i чорного, символiзує суть людського життя, єднiсть радостi й туги, життя i смертi:

Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Символiзм цих кольорiв часто використовує Павличко у своїй iнтимнiй лiрицi: збiрках "Таємниця твого обличчя", "Гранослов", "Сонети подiль-ської осенi", в циклi "Пахощi хвої". Червоне - то стигла пшениця, сонячний промiнь, пульсуюча кров, правдива любов; чорне - туга, зрада, розлука. Звичайно, не тiльки цими яскравими кольорами насичена художня палiтра поета. Вона насичена рiзними тонами й пiвтонами, якi пов'язуються iз психологiчним станом людини i передають сум'яття почуттiв, суперечливiсть, мiнливiсть настроїв.

Золотий колiр хлiба Павличко поширює на людське кохання, бо любов подiбна до природи у своїй вiчнiй молодостi:

... Та я змовчав. Я йшов покiрно, Бо я любив тебе надмiрно. Але менi тодi здалося, Що то не золоте колосся, Що то любов мою безмежну Стоптали так необережно.

Глибока душевна драма лiричного героя цiєї поезiї спричинена бездушнiстю його коханої. Чи може бути гармонiя у стосунках людей з рiзними системами життєвих цiнностей? Дiвчинi з її легковажнiстю, байдужiстю, духовною порожнечею нiколи не зрозумiти моральних принципiв юнака, не осягнути його благородної, красивої, вразливої душi, яка глибоко страждає вiд цiєї дисгармонiї.

Червоний колiр iнодi вплiтається в художню канву творiв про нероздiлену любов. Лiричний герой поезiї "Нiч була ясна, я стежками бiг..." пiймав зiрку для своєї коханої, але то було лише "мертвої зорi неживе крило", об яке юнак поранив долоню: "Ах, моя рука - мов червоний мак". Образ червоного маку уособлює красу естетичного переживання любовi. Пекучий бiль пройде, загояться рани серця, а кохання житиме вiчно, пiднесши оновлену душу до недосяжних вершин краси i творчостi. Ця думка звучить i у вiршi "Я стужився, мила, за тобою", де народнопоетичний образ явора використано поетом для створення власного символу:

Вiн не знає, що надiйдуть люди, Змiряють його на поруби, Розiтнуть йому печальнi груди, Скрипку зроблять iз його журби.

Митець здатний пiднестися над власним болем, осягнути плиннiсть життя з його турботами, стражданнями i увiчнити прекрасну мить любовi, яка, можливо, i становить сенс людського буття.

Тема кохання у вiршi "Весiлля" поєднується з iдеєю спадкоємностi духовних традицiй нашого народу. Тут автор знову звертається до фольклорної символiки червоного кольору та вишитих рушникiв:

Злiтають iз прадавнiх рушникiв, На щастя звiнчаних, червонi птицi, I рiдна пiсня, як бджола з косицi, Бере з душi напої для вiкiв.

Єднання закоханих сердець - це мiсток вiд поколiння до поколiння, ствердження вiчностi життя, невмирущостi духовного пiдгрунтя народу.

Лiричний герой iнтимної лiрики Павличка намагається вгадати риси своєї коханої в кожному жiночому образi. Вiн бачить її в картинi Чурльонiса, впiзнає в старовиннiй болгарськiй iконi. У цих вiршах поет оспiвує нетлiннiсть краси i жiночостi. Жiнка - символ материнського начала, сили життя i вiчного вiдродження.

То чи вдалося Дмитру Павличковi збагнути таємницю обличчя любовi? Так, його прекраснi витонченi риси проступають в окремих творах поета, та все ж те дивовижне обличчя закрите нiжним серпанком вуалi... Бо нiколи не може бути до кiнця осягнутою таємниця кохання. У любовi душа знаходить повноту i радiсть життя, злiтає до свiтлих висот духовностi. I хай у нашому життi неминуче сплелися любов i ненависть, як червоне i чорне на вишитому полотнi долi, вiчний поклик кохання завжди житиме в людському серцi, даруючи йому свiтло i надiю.

Loading...

 
 

Цікаве