WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Вiдкриваю свого Павла Тичину - Реферат

Вiдкриваю свого Павла Тичину - Реферат

Вiдкриваю свого Павла Тичину

Кажуть, поети розквiтають раз на вiку. Якщо це правда, то Павло Тичина розцвiв у молодi роки, коли з'явилися "Сонячнi кларнети" (1918), "Замiсть сонетiв i октав", "Плуг" (1920), "В космiчному оркестрi" (1921), "Золотий гомiн" (1922), "Вiтер з України" (1924). Це справдi неперевершена, видатна поезiя, в якiй переплелись i краса людських почуттiв, i сприйняття революцiї i громадянської вiйни на Українi як надiї на соцiальне, нацiональне та духовне визволення, i жорстоке розчарування дiйснiстю. Мабуть, можна скiльки завгодно говорити зараз про "непослiдовнiсть" поета, його "роздвоєнiсть", але, я думаю, спочатку треба подивитися на тогочаснi подiї очима молодого митця, пропусти їх через його вразливе серце. I тiльки тодi, усвiдомивши першовитоки трагедiї Тичини, можна зрозумiти, чому i як в однiй особi поєдналися два поети. Саме таким побачив я "свого Тичину".

З одного боку - "Ви знаєте, як липа шелестить", "Коли в твої очi вдивлюся", "Пастелi", "Пам'ятi тридцяти", "Загупало в дверi прикладом". З другого - "В iм'я людини", "Партiя веде", "Комунiзму далi виднi". Дуже хочеться вiдповiсти на це питання так, щоб й iншi зрозумiли i полюбили його, як я.

Ось вiн постає перед нами автором "Сонячних кларнетiв": молодий iнтелiгентний талановитий юнак, що уважно вдивляється у свiт i напружено шукає вiдповiдi на питання: в якому зв'язку перебувають природа i люди, добро i зло? Що є визначальним? Поет доходить висновку, що все у свiтi взаємопов'язане. Це вiдкриття сповнює його радiстю, i нею вiн дiлиться з нами:

Гаї шумлять - Я слухаю. Хмарки бiжать - Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душi моїй так весело.

Та поступово подiї першої свiтової вiйни переконують П. Тичину, що цей оспiваний ним свiт такий далекий вiд гармонiї. Але молоде серце прагне добра, вiрить у добро i творить його, - так з'являються вiршi циклу "Енгармонiйне", "Хтось гладив ниви", "Блакить мою душу овiяла". Менi здається, що саме вiра в гармонiю свiту, оптимiзм вирiзняли поета з-помiж його попередникiв i сучасникiв. А ще - передчуття революцiї. Саме тодi народилися рядки:

Гей, вдарте в струни, кобзарi, Натхнiть серця пiснями! Вкраїнськi прапори вгорi - Мов сонце над степами...

I знову - радiсть, свято, небувале пiднесення у "Золотому гомонi". Та з'являється передчуття бiди: Чорний птах - у нього очi - пазурi! Чорний птах iз гнилих закутiв душi, Iз поля бою прилетiв, Кряче.

Чи це - не генiальна прозорливiсть, яка помiтила ту трагiчну межу, що проляже мiж людьми, навiть рiдними по кровi ("курки спустили в матiр i отця")?

I знову - незважаючи нi на що - життєстверджуючий фiнал, вiра в перемогу сили добра, в силу народу:

Я - невгасимий Огонь Прекрасний, Одвiчний дух. Вiтай же нас ти з сонцем, голубами. Я дужий народ! - з сонцем, голубами.

Але мрiя так i залишилася мрiєю. Україна була приречена. Революцiя 1917 року замiсть соцiального визволення принесла на українську землю рiки кровi. Руйнуються родини, розхитуються вiковi моральнi пiдвалини народу. Тичина-поет вiрив у революцiю, чекав i боявся її. Звiдси й загострене сприйняття навколишнього, передчуття бiди, пекучий бiль за Україну, за свiй народ:

Хто ж це так iз тебе насмiяться смiв? Хто у твоє серце нiж загородив?

Я майже фiзично вiдчуваю той бiль, яким сповнений кожний рядок вiрша, бо "рубались, бились рiднiї, свої"; а тi, кого вважали братами, зрадили Україну. Вiрш закiнчується багатозначним питанням, яке, без сумнiву, є прозоро-риторичним: вiдповiдi не треба, вона - очевидна:

Хто ж так люто кинув на поталу нас?

Менi здається, що саме тут i мiстяться тi першовитоки "роздвоє ностi" Тичини, що пiзнiше переросла в трагедiю його таланту. Так, Павло Тичина - генiальний, але глибоко трагiчний талант. I з цим не можна не погодитися!

Вiн любив життя у всiх його проявах i навчав цього почуття читачiв. Вiн, я переконаний, любив людей: iз минулого, сучасникiв i майбутнiх землякiв. Мабуть, це треба зрозумiти душею i вклонитися генiальному митцю за його серце i талант.

Loading...

 
 

Цікаве