WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → "Червоне - то любов, А чорне - то журба" (Iнтимна лiрика Дмитра Павличка) - Реферат

"Червоне - то любов, А чорне - то журба" (Iнтимна лiрика Дмитра Павличка) - Реферат

"Червоне - то любов, А чорне - то журба" (Iнтимна лiрика Дмитра Павличка)

Вже рання творчiсть Дмитра Павличка вабила чистотою слова. З роками голос поета мужнiв, ширшали обрiї його тематики, звучання його поезiї ставало все бiльш рiзноманiтним; лiричне переплiталося з iронiєю, фiлософський роздум - з патетичним осудом; строфи вiдливаються i в сонет, i в поему, i в лiричну пiсню.

Є у нього чудовий вiрш, що став пiснею, - "Два кольори". За емоцiйною палiтрою вiн нагадує пiсню на слова А. Малишка про вишитий руками матерi рушник. Червоне та чорне - характернi для української вишивки кольори:

Червоне - то любов, А чорне - то журба.

Журба i любов часто бувають поруч. Наприклад, коли кохання лишається нероздiленим. Цю тему ми зустрiчаємо у циклi вiршiв "Пахощi хвої...", що трошки нагадує "Зiв'яле листя" Франка. Йдеться, звiсно, не про плагiат, навiть не про наслiдування: дорогою генiального попередника йде талановитий однодумець, людина спорiдненого, але неоднакового свiтосприйняття. Схожа глибока пристраснiсть, схована у вiршах i, як вже згадувалося, тема. Сумна пiсня нероздiленого кохання, бiль юного пораненого почуттям серця.

Як дуб листочки пожовтiлi Тримає на своєму гiллi Аж до травневого розмаю, Отак i я своє кохання, Зимою вбите спозарання, У серцi юному тримаю. ("Як дуб листочки пожовтiлi...")

На вiдмiну вiд лiричного героя Франка, юнак з циклу "Пахощi хвої" не забуває про оточуючий свiт у вирi власного горя. Вiн звертається за допомогою до матерi, щоб вона врятувала "вирване" серце:

Вона для нього з-помiж трав Знайде лиш їй вiдомi лiки, Щоб я забув тебе навiки I снами долю не карав. ("Чого ти мною так гордуєш?")

Вiн звертає увагу i на те, що його кохана зневажає чужий "труд мозiльний" - байдуже топче колосочки. Розривається серце мiж осудом i коханням. Знаючи про нелегке життя матерi своєї коханої, вiн говорить:

Тiльки ти не знаєш зовсiм далебi, Чом цiлую руку їй, а не тобi. ("В матерi твоєї руки в мозолi...")

Як кожна людина, лiричний герой циклу мрiє про особисте щастя, яким для нього є саме кохання, але йому замало мiщанського кубельця, до якого прагнула дiвчина. Йому хочеться, щоб усi навкруги були щасливi. Хоч згадуй вислiв Лiни Костенко: "Нерiвня душ - це гiрше, нiж майна".

Мабуть це й призвело зрештою до трагедiї бiльшої, нiж дрiбнi розбiж-ностi й непорозумiння - i от вже звучать глибоким болем рядки про зраджене кохання:

Чи то дружина пiшла на зраду Чи просто жiнка була вона? Кажи сьогоднi менi неправду, Занадто правда твоя страшна. ("Прийшла i стала посеред кiмнати")

I хочеться забути зболiлому серцю про цей удар, але:

Тiльки хто ж погасить зумiє Першi мрiї, першi поривання? У багаттi другого кохання Першого завжди iскринка тлiє. ("Ти мене гуцулом називала")

А далi дорослiшає юнак, мужнiє поет, але душа його жива, вона не втрачає здатностi кохати i оспiвувати свої почуття. Щоправда, вже трохи iншi. Хоча сила пристрастi залишається, якщо не збiльшується, у них вiдчувається зрiлiсть, поет намагається зрозумiти "греховницю пречисту", iнакше дивиться навiть на зраду - лiричний герой не хоче одягати "вiрностi шлею". Суто технiчно досконалiшою стає i образна система вiршiв.

А я тебе кохати буду За те, що не упала ти Нi у потворну безвiсть бруду, Нi у нудоту чистоти. ("Моя грiховнице пречиста")

Немає нiчого однозначного в життi. Це розумiння приходить з досвiдом, часом - з гiрким. Але це так.

Нiщо не забарвлюється в один колiр. Скрiзь нас чекає i радiсть, i печаль, i любов i журба - червоне та чорне. I хоч "сфера дiї" цього закону буття значно ширша, нiж кохання, мабуть саме в останньому вiн виступає найвиразнiше.

I людина, здатна на вiрнiсть, щирiсть i самопожертву в особистому, буде i добрим громадянином.

Loading...

 
 

Цікаве