WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Я – громадянин України - Реферат

Я – громадянин України - Реферат

Молодь швидше пристосовується до наявних умов, бо не має тягару минулого.
"Хто має молодь - той має майбутнє" -, так говорили в давнину люди. Я знаю, що наші руки готові до перетворень, знання ми одержуємо надійні, в наших душах - чистий вогонь прогресивних змін. Але мені хочеться, щоб нашим гаслом стало слово "патріотизм". Бо тільки любов до своєї Батьківщини, до її праці, до народу, до неперевершено!' краси її землі, одним словом, з тим, що зветься ,хай тучним словом "патріотизм", - тільки з цим ми сьогодні, старшокласники, повинні зробити крок у третє тисячоліття до свого майбутнього. Кожна людина має свою точку зору, якщо вона проголосує за будь-якого з двох - вона зробить правильно, тому що виконає місію для своєї Вітчизни.
Україна. Найкраща країна в світі, але чому, чому, крім мене, так не вважає весь народ? У світі мало хто знає, що існує така держава. Чому так? Чому ніхто не любить, не поважає Україну? Чому не чують нашої мелодійної мови? А тому, що ми, українці, самі не палаємо любов'ю до своєї Батьківщини. Більшість українців і розмовляють російською мовою, але стверджують, що вони українці. А нерідко й україномовців обзивають "хохлами" чи "бандерівцями". Так, українську мову вважають непрестижною. Молодь вважає, що цією мовою можна розмовляти тільки вдома з батьками, а серед людей "блистять" російською мовою чи ще гірше - суржиком. Україну знали до недавнього часу тільки через аварію на Чорнобильській АЕС. Але поволі ситуація покращується, хоча цього недостатньо.
Україну з доброї сторони прославили брати Клички, які стали чемпіонами світу з боксу, Руслана, яка виграла конкурс "Євробачення" і нагороду за "найпопулярнішу пісню", та багато інших спортсменів, співаків і людей мистецтва. Але цього недостатньо, щоб Україна стала на високий рівень. Бо ми не маємо керівника, який би підняв економіку нашої держави. Наша Україна вже тринадцять років незалежна, але ми ще не бачили світлого майбутнього, яке обіцяють всі кандидати у Президенти. Наші батьки виїжджають за кордон у пошуках заробітку. Адже, на відміну від інших держав, освіта і лікування в нас платні. Навчання платне, як і на платній, так і на державній формі навчання. А без кругленької суми в кишені тебе не вилікують. Та й у лікарнях немає коштів навіть на дешевенькі таблетки для хворих. Через дорогу освіту в ВУЗи не поступають розумні діти. Пропадають таланти нашої держави, а багаті діти купують дипломи і влаштовуються на роботу. Багато сімей, виїжджаючи на заробітки, так і залишаються в чужій стороні до кінця життя. Про це свідчить статистика. Багато українців емігрувало в Канаду, США, Італію, Іспанію, Німеччину та інші країни світу. Ми шукаємо кращих умов життя, адже в нас дуже тяжко прожити на зарплату в 200-300 гривень чи вдвічі меншу пенсію. Часто людям не виплачують зарплату по півроку. То з чого ми маємо жити? А якщо ще в сім'ї одне чи двоє дітей, яких треба вивчити з оплатою освіти в тисячі гривень чи доларів. Звідки це все брати? Заробляти тяжкою працею на чужині? Наші лікарі, вчителі в "італіях" обертають старих людей, вимивають підлоги і туалети, підмітають вулиці. Наш уряд каже, що немає коштів. Чому ж тоді кожен урядовець має мільйони в кишені, хоча зарплата його є вчетверо більшою за пересічного українця! Наші гроші є, але не в державній скарбниці, а в кишенях чиновників. І через них ми такі. На вулиці кожен день збільшується кількість жебраків, великий рівень безробіття. Відколи Україна стала незалежною, ми не підняли ні на крок свою економіку. Країна така ж, як і в часи СРСР. Престиж нашої держави піднімають не Президент чи високоповажні особи, а прості люди. Ті самі ж українські виконавці, актори, спортсмени. Випускники Києво-Могилянської Академії можуть здобути професію в будь-якій країні світу. Нам є чим пишатися, але в нас немає керманича, який би підняв нашу країну на міжнародний рівень.
Життя - надзвичайна, багатолика річ. Кожному з нас у житті відведене особливе місце. Але не життя керує нами, а всі ми, люди, разом і кожен зокрема творимо його! Проте право на життя необхідно в першу чергу, завоювати перемогою в жорстоких боях менталітету з природою, а надалі - в такій же боротьбі врівноважено його відстоювати. Ми в XXI ст., а, здається, недалеко відійшли від первіснообщинного ладу, де кожному необхідно було боротися за своє життя та своє існування. Безперервна еволюція веде нас не до світлого майбутнього, а, навпаки, відкидає в минуле в розвитку, й таке враження, що рухається по колу. Мабуть, багато хто бачив кінофільм, де головному героєві надавалася можливість пережити один день безліч разів, тільки б виправити помилку, ним допущену. Варто задуматись, чи Бог раптом не надає нам такої можливості? У багатьох виникає питання, що саме ми зробили не так? Даю відповідь. Ми на довгому шляху до цивілізації й наукового-технічного розвитку загубили багато людського. У першу чергу, любов. Любов у багатьох її виявах. Любов до ближнього. Хіба цим ми не порушуємо Святі Заповіді, дані нам Богом? Хіба не злюбивши ближнього, не незлюбили в його образі Бога, нашого творця?
Зупинитися не пізно. Упущене ще можна наверстати. Хоча очевидно, в один день ми не змінимо своє ставлення до ближнього, не поміняємося кардинально. Проте минатиме час, і наші зусилля, прагнення перебудувати свій духовний світ й естетичні погляди та потяги дадуть перші плоди з саду прагнення. Кожен з нас окремо тільки крапля води в безмежному морі, але ж з крапель нагромаджується море! Разом - ми сила! Й те що не зміг один, зможуть тільки всі разом. Недарма іще давня притча вчить нас, яку силу мають люди, коли об'єднуються. Син не зміг за проханням батька переломити сім лозин, що символізувала сім братів, а от одну - з легкістю.
Люди в сукупності становлять рушійну силу, й правильне прикладання даної сили зможе змінити світ на краще. Історія людства надавала безліч прикладів на підтвердження цих слів. Хіба тепер ми не зможемо об'єднатися й своїми ж руками творити своє життя? Чого нам боятися? Від себе іще ніхто не втік. Набридло сидіти осторонь за банкетним столом, коли справляється пир на твою честь й затвого матеріального сприяння, й залишатись в нечистотах минулого свята "на голодний шлунок", а ще з їдким відчуттям, що ти нагодував "голодних", напоїв "спраглих", але залишив поза увагою себе. Чомусь не думаємо про тих, хто справді потребує хоча б кусочок хліба, ні тим, хто пирував, ні тим, кому залишилися огризки. Заговорило невдоволення, образа, та не голос совісті чи хоча б жалю. А щоб вони змінили? Нічого. Жодне відчуття нічого не варте, якщо воно не породжує дію. Дія - наше життя, краще й світле. Варто задуматись над усім, зробити певні висновки й підвести підсумки. Ми ще можемо багато-що змінити. Вибір кожного з нас - це наш вибір! Хіба ж тепер, коли ми на шляху до єдності всього УКРАЇНСЬКОГО Народу, єдиної УКРАЇНСЬКОЇ Держави, ми зможемо зробити неправильний вибір? Я не вірю.
Що ми, громада, цілий народ, можемо зробити? Все. Тільки лад й повага, взаємотерпіння й толерантність допоможуть вистояти в найнебезпечнішій бурі кризових явищ й дістатись благополучно до твердості землі в ногах.
Ми маємо право на краще життя, й ми повинні ним скористатися. Жодне матеріальне благополуччя не принесе в серця рівновагу, коли панує безлад серед наших душ. Світ нічого не вартий без гармонії.
Я вже зробила свій вибір, правильний вибір - й це наш вибір. Вибір Українського Народу!
Loading...

 
 

Цікаве