WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Чорнобиль .Двадцять років трагедії. - Твір

Чорнобиль .Двадцять років трагедії. - Твір


Твір
Чорнобиль .Двадцять років трагедії.
Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лiсами славилась чорнобильська земля. Та тiльки - до жахливої позначки, до радiацiйної межi, проораної квiтневої ночi 1986-го. Звiдтодi ця земля стала називатись зоною - скалiченою, непридатною для життя мiсцевiстю. I якщо вiд атомної катастрофи здригнулись серця всiх землян, то слово "зона" не перестає болiти у цих серцях вже п'ятнадцять рокiв i ще надовго лишиться в пам'ятi людства.
Аварiя на Чорнобильськiй АЕС стала новою вiхою вiдлiку в iсторiї атомної енергетики, показала, наскiльки небезпечна позбавлена контролю сила атома i як неймовiрно важко вгамувати її.
Двадцять рокiв - це мить, зовсiм небагато часу. Але яким далеким, безхмарним видається тепер нам той дочорнобильський свiт - спокiйний, неквапливий! Свiт без катастроф, жертв, без стресових ситуацiй, що випали на долю мiльйонiв людей пiсля чорнобильської трагедiї:
Жилось легковажно,
Жилось безбережно,
Та вибух дiстав нас -
Пожежа!
Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався о 1 годині 23 хвилини 48 секунді 26 квiтня 1986 року. "Будівлі реактора практично не було. З труби виривайся стовп чорно-зеленого вогню - аж гудів", - згадує очевидець. Потужність радіації була такою, що прилади зашкалювало
Спочатку з'являється заграва. Вона росте, розгоряється, i ось уже слiпучо-бiла лавина котиться до мiста. Вогонь охоплює будинки, вулицi, спалахують автомобiлi. Дерева чомусь займаються швидко, як свiчки, хоча зараз розпал весни... Вогняна лавина котиться мiстом. Залишається лише потрiскана, наче в зморшках, земля. Ця трагедiя приголомшила весь свiт. На всiй планетi не було байдужих до цiєї сумної подiї, вона схвилювала всiх, вiдгукнулась болем у серцях мiльйонiв. Iдуть i йдуть вантажi, йде допомога до Чорнобиля, Прип'ятi. Вiдважними i героями, як вiдомо, не народжуються, ними стають. Деякi пожежники виходили на дах егнергоблоку повторно. Усi вони знали, що борються з вогнем в умовах небезпеки, але нiхто поста не залишав i продовжував бiй. На п'яту годину ранку пожежу було лiквiдовано цiною життя вiдважних i безсмертних. Чорнобиль став зловiсним знаком щонайсильнiших саморуйнiвних дiй людини, найдраматичнiшою поразкою в її такому нерозумному протиборствi з природою. З'явившись пiд знаком бiблiйної "зiрки Полин", той чорний Чорнобиль став якщо не розплатою, то найсерйознiшою пересторогою нашому варварству та легковажностi
Найперший удар стихiї прийняла на себе воєнiзована пожежна частина атомної станцiї. Пожежники Володимир Правик, Володимир Тищура, Микола Титенюк, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Віктор Кибенюк віддали своє життя, щоб вогонь не перекинуноі на сусідні блоки станції. Неможливо уявити, що було б, не зроби вони тієї ночі все, навіть неможливе. Але не могли вони тоді знати, яка невидима страшна, безжалісна небезпека разом із вогнем видерлась назовні. їм було ніколи думати про цю небезпеку, вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, всіх нас Пожежнi добре розумiли, на що йшли,опинившись у самому пеклi смертельної радiацiї. Та за їхнiми плечима були їхнi ж дiти, рiднi, земляки, весь отчий край. Цiною неймовiрних зусиль, а часом, i цiною життя зупинили чорнобильськi пожежники вогневу стихiю, що вирувала над аварiйним енергоблоком. Вiчна їм слава i пам'ять!
Вже з перших годин, днiв численнi нашi спiввiтчизники не вагаючись стали до боротьби з грiзним i невидимим ворогом: щоденно несли небезпечнi вахти бiля розпеченого реактора, очищали вiд радiацiї поля, сади i житло, щиро приймали у себе переселенцiв... Так починався лiтопис всенародного подвигу.
...Евакуацiя. Цей термiн воєнного часу, що жив тiльки у пам'ятi людей, якi пiзнали лихолiття часiв Вiтчизняної вiйни, увiрвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей iз обжитих ними мiсць, вiдiрвавши вiд коренiв, що єднали з рiдною землею. Чим можна змiряти їх горе?
Чорнобильське лихо... Радiацiя... Радiонуклiди... Скiльки тривоги внесли цi слова в наше життя! З'явились новi тривоги, i головна з них - про майбутнє нашої планети. Бiда причаїлася скрiзь: i в грунтi, й у водi, у повiтрi, в їжi. Я бачив, якими народжуються птахи, тварини у цiй страшнiй "зонi"... Побачив один раз, а не зможу забути, мабуть, нiколи...
Проходять роки пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС. От вже минає двадцятий, а буде тридцятий, шiстдесятий. Та бiль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокалiпсиса.
Чорнобиль атомний. Вiн, мабуть, зникне пiсля того, як ми витрави мо в собi Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.
Чорнобиль і досі дає про себе знати. Радіоактивне забруднення величезних територій, рік і озер, міст та сіл (в радіусі тридцяти кілометрів від Чорнобиля і досі ніхто не живе) - це лише частина трагедії. Головним на Землі лишається людське життя, і саме воно опинилося під загрозою. Ні для кого не є секретом, що після Чорнобильської трагедії померло багато людей, ще більше захворіло, і страшні показники продовжують неухильно зростати. У дорослих частота ракових захворювань підвищилась у два-три рази, у дітей - в десятки разів. Відбувається послаблення імунної системи, змінюється склад крові, генетичний код. Особливо страшно це відбилося на дітях - скільки мутацій, неймовірних захворювань, численних порушень функцій організму...
А решта саркофагів і досі стоять - стоять страшним пам'ятником людського горя. Чорнобиль назавжди залишиться в наших душах чорною, страшною безоднею.
О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойнії рани
На лоні у тебе, моя Україно!
Вслухайтеся в ці рядки! Вдумайтеся в них - і здійміться на крилах сумних пісень, щоб поглянути на страшні незагойнії виразки і струпи радіації на рідній землі. І скажіть разом із Лесею Українкою та з Україною:
"Жити хочу! - Буду жити!"
Loading...

 
 

Цікаве