WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Чорнобильські дзвони (до 20-ти річчя трагедії на ЧАЕС) - Твір

Чорнобильські дзвони (до 20-ти річчя трагедії на ЧАЕС) - Твір


Твір шкільний
Чорнобильські дзвони
(до 20-ти річчя трагедії на ЧАЕС)
...Де червоніють краснотали,
Де чебреці війнуть з полів,
Там землю власну занедбали
Ті, хто душею обмілів.
Гіркої правди ніде діти -
Вона воскресне і з віків...
Біди чорнобильської діти
Ще проклянуть своїх батьків.
Чи вголос, разом, чи потроху,
Та меч прокляття прозвучить -
За нашу атомну Голгофу...
І за останню смертну мить.
В.Матвієнко, "Монолог у дорозі з Чорнобиля"
Була тиха квітнева ніч 1986 року. Тривожна і тиха, непроглядна і ясна, повна чарівних невловимих звуків, щира на кольори і запахи, повна чар і зоряного блиску у небесній високості та в глибинах сонної ріки.
Спало місто Прип'ять, спали діти в своїх теплих ліжечках, спала Україна ще не знаючи про велике нещастя, що насувалося на її жителів...
Ще не наспівалися солов'ї, ще не прокинулась, не причепурилась річка Прип'ять, не змахнула із свого лиця зорі-веснянки. З неба злякано дивився на землю враз поблідлий місяць і тікав, ховаючись за хмари.
І враз запалало небо. Страшний вибух сколихнув повітря, заспану діброву, розбив сонне дзеркало води...
Величезний вогонь виступав із узвишшя над високими спорудами і довжелезною лавою зухвало накидався на залізо і бетон. Вітер потужно роздував полум'я, багряне гаддя проповзало між спорудами, що немов самі тягнулись до вогню, назустріч своїй погибелі...
Полум'я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар, і не було порятунку ні від неба, ні від людей...
Таким уявляю я собі той страшний чорнобильський світанок, що двадцять років тому яскравим спалахом висвітлив добро і зло, щирість і облудливість, милосердя і скупість Людей і людців.
Жива природа, де Прип'ять славилась чистою водою своєю, де зеленіли густі ліси, буяли трави з товстим стеблом і темно-зеленими листочками, ніби підкрашеними фіолетовим чорнилом - цвіту чорнобиля - стала Мертвою Зоною. Як страшно звучить це для мене!
І я уявляю собі зупиненого на бігу карусельного коника, що понуро похилив голову, тихе рипіння самотніх гойдалок, смуток маленьких ліжечок. Осиротіле, безмовне місто... Тихо розповзається радіаційна смерть...
Я ще раз беру до рук книжку групи авторів "Фантом". На мене дивляться шестеро молодих облич, які першими кинулись, щоб приборкати страшний, всезнищуючий вогонь.
У їхніх скорботних поглядах і докір і німе запитання: як могло так статися?
А тієї квітневої ночі в хаосі і тривозі пожежі не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Вони працювали. Рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, Київ, всіх людей, навіть нас, яких ще й не було на світі.
Чорнобиль - остання пересторога людству. І як не прикро, але впродовж останніх років проблеми, які виникли внаслідок аварії на ЧАЕС не вирішуються, а накопичуються.
Незважаючи на те, що робота на Чорнобильській станції зупинена, - укриття над реактором є ненадійним, загрожує небезпекою, чим далі погіршується. Стан здоров'я стареньких людей. які не хочуть покидати обжиті місця, могилки рідних, з кожним днем погіршується.
Україна після атомної катастрофи 1986 року стала скорботною чорнобильською матір'ю для українського народу, а весь світ живої природи - її невинною жертвою.
І так хочеться разом з усіма ровесниками моїми крикнути до тих, хто кидав її у вогонь воєн, морив голодоморами, і зараз занедбує її тіло, -
За всі гріхи, за всі спокути,
За все що знищено дотла
Загляньте глибше - в серце. В душу
Та ж Україна в нас одна!
Земля лиш пам'ять нам поверне
Про всіх полеглих і живих
Не заросте колючим терном
Стежина в квітах польових.
Вона і мужність і розрада
Вона, як совість, промовля!
Душа і доля наша - Правда
А годувальниця - Земля.
Вірю, що ніхто не може знищити Тебе, рідна земле, матінко-Україно, бо Ти, як неопалима купина, оживаєш і розквітаєш на радість дітям своїм, на зло ворогам.
Loading...

 
 

Цікаве