WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Є в коханнi i буднi, i свята - Реферат

Є в коханнi i буднi, i свята - Реферат

Є в коханнi i буднi, i свята
Квiтки любовi розквiтають
Єдиний раз, єдиний раз.
/ О. Олесь /
Ви зможете менi пояснити, що таке кохання? Що це за дивне почуття? Певно, це дуже складно! Адже немає на землi жодного, хто б не вiдчув серцем, душею, розумом цього стану. Коли душа спiває, коли радiєш сонцю, дню, навiть, краплинi дощовiй. Це вiдвiдала вас любов, кохання. I десь бродить чи то поруч, чи на сусiднiй вулицi вiн чи вона - ваш єдиний чи єдина.
Хто ж дасть менi вичерпне пояснення, якi вченi, психологи? Певно, краще за всiх виграють цi почуття у поетiв, майстрiв слова. Вони виключно всi пережили це прекрасне почуття i особливо трепетно i тонко вилили їх на папiр. Почнемо з Шевченка. Як i у багатьох, у нього, часом, було нероздiлене кохання, спричинене чи то обставинами, чи то не взаємнiстю. Згадуючи швачку Русиковську, натурщицю Пашу, Ганну Закревську, княжну Варвару Рєпiну, болiсно стискалося серце. Не судилось!
Трагiчним було кохання Лесi Українки та Сергiя Мержинського. Пам'ятаєте "твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами". Скiльки щему, скiльки болю!
З якою нiжнiстю пише П.Грабовський у поезiї до Н.К. Сигиди:
Такої, певної, святої
Такої рiдної, як ти,
Такої щирої, простої -
Вже бiльше, мабуть, не знайти.
Iз радiоприймача долiтають звуки - то зворушлива пiсня на слова I. Франка:
Ох, тiї очi - темнiшi ночi,
Хто в них задивиться - i сонця не схоче!
Ой ти, дiвчино, ясная зоре!
Ти мої радощi, ти моє горе!
Я вже багато знаю про нещасливе кохання Iвана Яковича, i ця його особиста драма не могла не вилитися в рядках поезiй збiрки "Зiв'яле листя":
Чого являєшся менi
У снi?
В життi ти мною згордувала.
Моє ти серце надiрвала,
Iз нього визвала однi
Отi ридання голоснi - пiснi.
Миналидесятилiття, змiнювались поколiння письменникiв i поетiв, палахкотiли заграви революцiй i вiйн, але нiжнi, свiтлi почуття попри всi незгоди зiгрiвали серця закоханих, бо вони вiчнi.
Пригадуємо вiршi поета-лiрика В. Сосюри - одного iз найнiжнiших i найщирiших спiвцiв кохання. Його iнтимна лiрика жагучо-пристрасна:
Моя любов горiтиме яркiш за всi сонця,
На тисячi столiттiв.
Довершенi слова поета примушують на якусь мить замислитися над важливими цiнностями життя i пiрнути з головою у дивовижний вир тимчасової ейфорiї:
Будем iти ми з тобою тодi
в нiжному вiтрi до рання,
вип'ю я очi твої молодi,
повнi туману кохання...
Не залишає нас байдужими емоцiйна лiрика поета, вона зачiпає за живе, торкається несмiливо, боязко i нiжно найтаємничiших куточкiв нашої душi:
Васильки у полi, васильки у полi,
I у тебе, мила, васильки з-пiд вiй.
I гаї синiють геть на видноколi,
I синiє щастя у душi моїй.
I Василь Симоненко теж любив нiжно i трепетно, нiби боявся злякати свою кохану, яку малював так:
Вона прийшла, заквiтчана i мила,
I руки лагiдно до мене простягла...
По-жiночому вимогливою i сильною сприймаємо ми Лiну Костенко, яка особливо ємно i повно вiдповiдає нам на питання: "Яким повинно бути кохання":
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землi.
Природно, що кожна людина повинна за свiй вiк побудувати у своєму серцi "храм любовi", знайти мiсцину для цiєї значної споруди. А якщо збудували, то конче необхiдно цей "храм" зберегти, а це набагато складнiше, нiж побудувати. Як говорив Г.С.Сковорода: "Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити iншi... Любов виникає з любовi..."
Loading...

 
 

Цікаве