WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Утвердження любовi як джерела духовностi в повiстi Михайла Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв" - Реферат

Утвердження любовi як джерела духовностi в повiстi Михайла Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв" - Реферат

Утвердження любовi як джерела духовностi в повiстi Михайла Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв"
Сюжет повiстi "Тiнi забутих предкiв" перегукується з трагедiєю Шекспiра. У них можна знайти чимало спiльних рис. Як Монтеккi й Капулеттi ворогують роди Палiйчукiв i Гутенюкiв. Як i в трагедiї "Ромео i Джульєтта", в обох ворогуючих родах є дiти, якi кохають одне одного, - Iван i Марiчка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкодi. Як i у Шекспiра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гiмном коханню. Головна колiзiя в обох творах - смерть героїв, але смерть рiзна. У повiстi "Тiнi забутих предкiв" лише Iван гине через несилу перенести смерть коханої, Марiчка ж iде з життя випадково.
Дiти природи, Iван i Марiчка у своїх поглядах на свiт i у своєму коханнi цiлком вiдданi безпосереднiм душевним пориванням. I їхня фiзична близькiсть виглядає не розпустою, а природним продовженням їхнiх душевних переживань: "...все було так просто, природно, вiдколи свiт свiтом, що жодна нечиста думка не заслiпила їй серця". Гармонiя людини i природи, гармонiя почуттiв i дiй - це та особливiсть, яку бачить Коцюбинський у цьому "первiсному" життi гуцулiв. I, звичайно, кохання поєднується з вигадками, забобонами. "За поясом, на голiм тiлi" Марiчка носить часник, щоб не завагiтнiти. Душевнi поривання героїв сплiтаються в чарiвну пiсню, яку Iван грає на флоярi, а Марiчка виспiвує. Ця пiсня дихає казковими образами диких гiр i засiває гори своєю чарiвною мелодiєю. Яскраво i фантастично розповiдає письменник про тугу Iвана за Марiчкою, яка загинула. Дружина його - Палагна не може замiнити коханої. Вiчне таїнство кохання живе в душi Iвана i спливає "на поверхню" чудовими образами. Час вiд часу туга за коханою вибиває його iз звичайного ритму життя: "...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, деспочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
Iзгадай мнi, мiй миленький,
Два рази на днину,
А я тебе iзгадаю
Сiм раз на годину...
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав".
I у святий вечiр до нього знову приходили спогади про кохану: "I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..." Вiн марить нею i на яву. Свiдомiсть його двоїлась. Спочатку Марiчка бачиться Iвановi живою, i вiн дивується, що вона жива i водночас нiби мертва. I серце його сповнюється радiстю на тлi суворої природи, яка вiщує недобрий кiнець: "Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв". Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичнi образи, як поступово змiнюється психiчний стан Iвана, як вiн врештi цiлком втрачає вiдчуття реальностi, як сприйняття казкової природи переходить в абсолютне марення - зустрiч iз чугайстром.
Вiд самого початку кохання Iвана та Марiчки було трагiчним. I не тому, що їм на перешкодi стояла давня ворожнеча родiв, а тому, що воно було бiльшим i сильнiшим за життя. "Не набутися ним", - сумно кидає ще зовсiм юна Марiчка те глибоке слово, яке за своїм змiстом дорiвнює всiй життєвiй дорозi. I коли гине Марiчка, Iван не в змозi пережити своє кохання, вiн тане на очах. "Поклик кохання i муки" породжує в його душi й iлюзiї, i фантастичнi образи, i, врештi - решт, призводить до того, що й Iван, як i Марiчка, втративши пильнiсть, гине вiд зiткнення з дикою гiрською природою.
Loading...

 
 

Цікаве