WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Український князь б - Реферат

Український князь б - Реферат

Український князь б'є чолом рiднiй Українi (Євген Маланюк)
Євген Маланюк (1897-1968) - один iз найобдарованiших i найiнтелектуальнiших митцiв української емiграцiї та новiтньої вiтчизняної лiтератури в цiлому. Походив iз старого козацького роду, здобув непогану рiзнобiчну освiту. В буремнi 10-тi був спочатку поручиком царської армiї, потiм - старшиною армiї Української нацiональної Ради (УНР).
Пiсля упадку УНР 1920 з тисячами таких, як сам, подався на емiграцiю. У таборi для iнтернованих заснував лiтературний журнал "Веселка". В Чехословаччинi закiнчив гiдротехнiчний вiддiл Української господарської академiї. Хвилi другої свiтової вiйни занесли його аж до Америки. До самої смертi вiн прожив у Нью-Йорку, працюючи в iнженерному бюро.
Ставлення поета до України було дуже складним i неоднозначним. Воно просякло як художню, так i публiцистичну спадщину поета. Найглибшою теоретичною працею є стаття "Малоросiйство", опублiкована 1959 року у Нью-Йорку. Маланюк розглядає "малоросiйство" як типове поняття, вiдносячи його не тiльки до українцiв: "Згадаймо ще донедавна пам'ятний нам тип, наприклад, австрiйця, який, без особливих перешкод, мiг бути одночасно чехом чи хорватом, поляком чи русином-українцем". З його точки зору "малоросiянин" - пересiчний тип iмперської людини, позбавленої своєї нацiональностi. Причому проблема полягає не в систематичному знищеннi української культури Росiєю, а в "нацiональнiй капiтуляцiї", визнаннi своєї вторинностi й "неповноти" свого народу i культури.
В українськiй iсторiї "малоросiйство" проявляється у безвiллi, хитливостi, нерiшучостi, небажаннi творити власну iсторiю. Саме в цьому Маланюк бачить причину поразки Центральної Ради в 1918 роцi.
У "малоросiян" вiдсутня iсторична пам'ять. Вони не хочуть прислуховуватися до урокiв минулого. Та саме в нашiй iсторiї Маланюк знаходить луки цiєї хвороби. "Малоросiйству" вiн протиставляє "мазепинство": опертя, на прикладi гетьмана Iвана Мазепи, на власнi сили, церкву, культуру. Найважливiшим етапом подолання цiєї хвороби Україною вiн вважає набуття державностi, незалежностi нашого краю.
В Маланюковiй поезiї у ставленнi до України тiсно переплелися любов i ненависть. Ця тема розвивалася протягом трьох перiодiв. 1923 року вiн ще повен надiй на революцiйне звiльнення своєї батькiвщини:
Несамовитим криком крови
Роздерлися твої уста:
сурмиш у рупорпурпуровий,
Вагiтна бурями повстань!
/.../
З несамовитого Синаю
Ти - ураганом голосiв -
Гукаєш, кличеш, проклинаєш
В своїй розiп'ятiй красi.
("Несамовитим криком крови").
Проте укрiплення в Українi бiльшовицької влади викликає несподi-вану реакцiю поета:
Лежиш, скривавлена i скута,
Мов лебiдь в лютiм полонi.
Яка ж страшна твоя покута!
Якi глухi, жорстокi днi!
Але вiд спiвчуття вiн переходить до гнiвних обвинувачень:
Нi, Ти не мати! Шал коханки
У чорнiм полум'ї коси,
В обличчi степової бранки
хмiль половецької краси.
Та Маланюк нарештi оговтується:
Прости, що я не син, не син Тобi ще,
Бо й Ти - не мати, бранка степова!
З твоїх степiв летять птахи зловiщi
А я творю зневажливi слова.
/"Псалми степу"/.
Так вiн, зазначаючи небажання українцiв боронити рiдну землю до останнього подиху, визнає й свою вину, що й вiн не зробив всього, що залежало вiд нього, для цiєї справи.
Така суперечливiсть гнiву i пристрасної любовi проходить через всю поетову творчiсть. Тiльки 1941 року вiн висловлює надiю на падiння бiльшовицької державної машини i звiльнення вiтчизни ("Ми повертаємося всп'ять" (1941)). У повоєнний час тема України перестає бути головною у його творах.
Привертає увагу те, що Маланюк, нестримний у своїй любовi й ненавистi, в той же час пiддає глибокому аналiзовi стан української державностi та нацiональної свiдомостi. Вiн постiйно звертався до iсторiї України в пошуках хибного повороту, який призвiв до наявного стану справ. Визнаючи невичерпнiсть нашого духу ("Невичерпальнiсть"), вiн шукає помилки то в поразцi Карла I у Полтавськiй битвi ("Полтава"), то в згасаннi впливу на слов'ян бiльш цивiлiзованих i енергiйних варязьких племен ("Варязька весна"). Головний висновок його екскурсiв у минуле в тому, що любов до вiтчизни проявляється не в солодких пiснях пiд кобзу у вишневому садку, а в осмислених, конкретних дiях у вирi сучасного життя.
Таким чином, Маланюк - поет глибокої думки i вольової напруги. Вiн ворог лiричної розслабленостi. Поезiя, на його думку, повинна бути наповнена волею до перемоги. Лиш така поезiя може формувати активну, дiлову людину. А нинiшня Україна саме таку людину i потребує.
Loading...

 
 

Цікаве