WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Україна й українцi у творчостi Тараса Шевченка - Реферат

Україна й українцi у творчостi Тараса Шевченка - Реферат

Україна й українцi у творчостi Тараса Шевченка
Т. Г. Шевченко народився в Українi. Тут минуло його дитинство серед вишневих садкiв i струнких тополь, серед людей, гноблених i нещасних, яким був i вiн сам, але красивих душею, добрих i спiвучих. Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний.
I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.
Я так її люблю,
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога
Й за неї душу погублю, -
пише поет.
I любить вiн рiдний край у його спокiйнiй красi пiд спiв солов'я i у бурях, коли сичi перекликаються.
Поетовi болить доля рiдного раю, про нього вiн думає перш, нiж про власну долю:
Менi однаково, чи буду
Я жить в Українi, чи нi...
...Та не однаково менi,
Як Україну злiї люди
Присплять, лукавi, i в огнi
Її окраденою збудять...
Ох, не однаково менi.
("Менi однаково...")
Покидаючи неньку-Україну (не з власної волi!), вiн прощається з нею:
Прощай, свiте! Прощай, земле,
Неприязний краю!
Мої муки, мої лютi
В хмарi заховаю.
А ти, моя Україно,
Безталанна вдово!
Я до тебе лiтатиму
З хмари на розмову.
("Сон")
До неї вiн лине серцем з далекого Петербурга i з оренбурзького за-слання. Їй вiн присвячує свої пiснi, своїх безталанних i водночас щасливих (бо вiчних!) дiтей.
В Україну iдiть, дiти,
В нашу Україну...
...Там найдете щире серце
I слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
а ще, може, й славу.
("Думи мої...")
I поховати себе поет просить "На Вкраїнi милiй" ("Заповiт").
Але любов до краю свого дитинства, любов до своєї батькiвщини не заслiпила великого сина українського народу. Вiн розумiє, що "пани лукавi" "у раї пекло розвели":
Он глянь: у тiм раї, що ти покидаєш
Латану свiтину з калiки знiмають...
А он розпинають вдову за подушне,
А сина кують...
А онде пiд тином холодна дитина
Голодная мре,
А мати пшеницю на панщинi жне.
("Сон")
Тут ситi пани визискують знедолених людей ("лани братами оремо, а їх сльозами поливаєм"), ласi розпусники користуються правом першої ночi, роблять покритками чарiвних сiльських дiвчат.
Тому i кличе Великий Кобзар "кайдани порвати" i вражою злою кров'ю волю "окропити", "громадою обухсталить та гостре вигострить сокиру та й заходиться вже будить хиренну волю", тому i оспiвує вiн, поетизує всякий протест: масовий та iндивiдуальний ("Гайдамаки", "Варнак", "Єретик", "Неофiти" тощо), пасивний i активний, стихiйний i свiдомий - i засуджує покiрнiсть, схильнiсть забути кривди. Йому гiрко, коли люди
Нiмi на панщину iдуть
I дiточок своїх ведуть.
("I вирiс я на чужинi")
"Нехай, забудеться i так..."
("Не спалося, а нiч, як море").
I всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає ненька-Україна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах. Це i його мати, яку "ще молодую у могилу нужда та праця положила", i батько, що "не витримав лихої долi - умер на панщинi", i брати, яким "лоби поголили", i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях, i кохана його Оксаночка, яку спiткала доля Катерини. Але рiдними були поетовi i ота мати, що "на панщинi пшеницю жала" i далi сну-мрiї про волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його пiснями-думами про долю України, i наймичка Ганна, що знайшла пораду своєму горю у добротi людськiй, i герой поеми "Юродивий":
Найшовсь таки один козак
Iз мiлiона свинопасiв,
Що царство все оголосив:
Сатрапа в морду затопив...
I гордi Залiзняк та Гонта, що йшли на боротьбу за волю народну, жерт-вуючи всiм, навiть власними дiтьми ("Гайдамаки"), i ще тисячi названих та безiменних українцiв, бунтiвних i покiрних, але близьких душi поета.
Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть україн-ських панiв типу "завзятого патрiота" Петра Скоропадського ("у свитi ходить мiж панами та п'є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку", а водночас "кругом паскуда", що "в селi своїм дiвчаток перебирає"), чи персонажiв вiрша "I мертвим i живим..." Поет добре знав українцiв, що любили "на братовi шкуру, а не душу". галерею таких панiв вiн показав у вступi до поеми "Сон" та мало не в усiх своїх iнших творах.
Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства.
Учiтесь, читайте,
I чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
("I мертвим, i живим...")
Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi".
Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.
Loading...

 
 

Цікаве