WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Твори шкільні за 5 клас (підбірка) - Реферат

Твори шкільні за 5 клас (підбірка) - Реферат


вiйська i загони народного ополчення зупинили нiмецько-фашистсь ких загарбникiв ". Кожен клаптик цiєї землi политий кров'ю радянських людей.
У студентському мiстечку палає Вiчний вогонь меморiалу героїчним захисникам Києва. У центрi його - постать юнака з колоссям i гвинтiв кою за плечем. Праобразом для скульптури став студент агрохiмiчного факультету Микола Скиба, який загинув у бою з фашистами.
Чарiвний у мереживi молодої зеленi Голосiївський лiс. Як же вирiс, як розправив свої могутнi крила пiд мирним небом стародавнiй, але вiчно юний Київ - мiсто-герой, мiсто-трудiвник.
Зима
Зима - це забуття у природи. Це - м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими. Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсницi, спостерiгаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.
Лiд на рiчцi блищить та переливається, усипаний мiльйонами ус-мiхнених сонячних променiв. А замерзла земля безтурботно спочиває, дбайливо вкрита нiжною пухкою ковдрою.
Зима - це досконалiсть. Щоб там не говорили про зиму люди. Адже навiть найколючiшi снiжинки мають прекрасний вiзерунок. Дмухнiть на них - i вони розтануть вiд тепла вашого подиху. Отже, значить - ваше серце не застигло. Воно спроможне розтопити лiд i творити добро. Згадайте, як приємно дарувати людям радiсть.
Це проста iстина, але в нiй - увесь сенс життя!
Твiр з народознавства. Без верби та калини нема України
Лiс та його скарби нерозривно пов'язанi з життям людини. Лiс дає притулок, їжу, деревину, яку використовують у виробництвi та будiвництвi, у народних промислах i мистецтвi та ще багато де.
Але iснують ще й рослини, що зараз сприймаються як певнi символи. Скажiмо, улюблена рослина-символ у росiян - береза, у канадцiв - клен, а в українцiв символами є верба i калина. Недарма кажуть: без верби та калини нема України.
З давнiх-давен українцi шанували вербу. Часто в українському краєвидi можна побачити її схиленою над самою рiчкою. Казали: "Де верба - там i вода". Саме вербовi гiлочки використовували для розшукування пiд землею води. А там, де росте верба, - обов'язково буде вода. Тому так часто в тих мiсцях копали криницi. Верба сприятливо дiє на воду, вербовий дух люблять бджоли. Високо цiнуються вулики з вербових дощок.
Вербу завжди шанували. I зараз гiлочки верби, посвяченi в останню недiлю перед Великоднем - Вербну, вважаються магiчними. Був звичай, коли матерi по черзi "били" свяченими галузками своїх дiтей, примовляючи:
Не я б'ю - верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
З верби здавна виготовляли нацiональнi музичнi iнструменти: кобзи, бандури. Також робили з неї меблi, ложки, човни.
Без калини також не можна уявити життя традицiйної української родини. Кажуть, що в калинi - материна любов i мудрiсть.
Калина цвiте пiд кiнець весни, пiсля останнiх заморозкiв. А щоб дiти не ламали калини, дорослi казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Наруга над цiєю рослиною вкривала людину ганьбою.
Люди дуже цiнували калину. Дiвчата прикрашали її цвiтом коси,
а коли достигали ягоди, то вiшали їх грона попiд стрiхою.
У народнiй медицинi не було кращих лiкiв вiд застуди, нiж калиновий чай, а для загоєння ран застосовувався вiдвар з верби.
А скiльки було цiкавих обрядiв, пов'язаних з калиною!
Калиновим цвiтом чи ягодами оздоблювали вiльце молодої. Вiрили: якщо зробити з калини сопiлку, обов'язково народиться син - продовжувач роду.
Ось скiльки цiкавого можна дiзнатися про цi на перший погляд звичайнi рослини. Вшануймо ж цi давнi символи, наш духовний свiт, нашу спадщину!
Твiр-опис. Прийшла до нас пiзня осiнь
Спорожнiли поля i луки. Устеливши землю килимом з листя принишкли гаї, парки, сад. Де-не-де ще шелестять листочками дуби. Вони їх обтрусять аж навеснi.
Часто проходять холоднi дощi, бувають мряки i тумани. На нiч беруться мiцнi приморозки, деколи вони сковують землю на цiлий день. А вчора вранцi випав мокрий снiг, та не довго вiн затримався - надвечiр розтанув.
У лiсi тихо-тихо, не чутно спiву пташок: вони вiдлетiли у вирiй. Iнколи довколишню тишу порушує стукiт дятла.
Днi похмурi. Усе потопає у холодному бiлому туманi. Природа приготувалася до зимового спочинку.
Твiр-мiнiатюра. Весна
Весна - це чудова пора року. О цiй порi все прокидається вiд довгого зимового сну.
Все починає зеленiти i розквiтати. Останнi снiги тануть на сонцi. Пташки повертаються з теплих країв, збираються великими зграями на бесiду.
Ось уже остання калюжа висохла на сонцi. Навiть повiтря наповнюється радiстю. Усiм так набридла зима, що хочеться поскорiше тепла, сонячних усмiшок та веселих розваг.
Ранньої весни до нас прилiтає вiвсянка. Обере собi грудочку, стане на тоненьких нiжках, заплющить очi i нiжно виспiвує, наче кличе хлiбороба виходити у поле.
Весну приносять лелеки. Ще де-не-де сiрiють у низовинах острiвцi темного снiгу, ще, iнколи, приморозок сковує дрiбненькi калюжi дзвiнким льодком, а цибатi бусли вже походжають болотами.
Пташки повертаються до нас здалеку: однi з них перелiтають моря, потрапляють у бурi, потерпають вiд голоду i часто гинуть, заради того, щоб дiстатися на батькiвщину.
Весна! Гарно та радiсно!..
Зарубiжна лiтература
Чим сподобалась менi росiйська народна казка "Морозко"
Жили-були… Цi звичайнi слова звучать для мене як загадкова чарiвна музика, обiцяючи найдивовижнiшi захоплюючi пригоди! Ось вони зазвучали, цi "жили-були "… I проста болотна жаба перетворюється на прекрасну царiвну, а Iван-царевич мчить на сiрому вовковi. Ще мить i вкривається галявина квiтами або запашними полуницями. Усе це свiт казок. I в цьому свiтi живе моя найулюбленiша - "Морозко".
Сумна i водночас щаслива iсторiя про дiдову та бабину дочок, мудрого чарiвника Морозка. Дiдова донька розумна та роботяща: i пiч топить, i хату мете, i воду носить. Та нiколи не догодити їй злiй мачусi. Поїдом їсть вона падчерку. I наказує вона дiдовi вiдвезти свою дочку до лiсу. Нiчого не лишається тому робити - вiдвозить вiн її до лiсу. Зустрiла дiвчинка у лiсi Морозка. Одразу впiзнав вiн її, бо частенько бачив узимку то у лiсi з в'язанкою дров, то з вiдрами бiля криницi. Вiдiгрiв бiдну снiговим пуховим покривалом, надарував золота-срiбла. Повернулась вона додому в дорогiй шубi, весела, вродлива.
Менi так подобається, що така роботяща, добра i скромна дiвчина, яку постiйно несправедливо ображали, стала нарештi щасливою та багатою. I тепер їй нiяка зла мачуха не страшна.
Та мачуха була не тiльки злою, а й заздрiсною жiнкою. Як це так: дiдовiй дочцi та таке щастя! Її ж донька не гiрша! Хоч ми ж знаємо, що лiнивiшої та злiшої за її доньку не знайти у цiлому свiтi. Ось i зустрiвшись з Морозком, вона на вiдмiну вiд дiдової доньки веде себе грубо, зверхньо: "Сгинь, пропади, проклятий Морозко!"
То як вдарив своїми морозами Морозко, так i задубiла бабина донька. Кинулась зустрiчати баба свою дочку, а вона лежить мертва у санях. Заголосила-заплакала, та вже пiзно було.
Бо й справдi, даремно
Loading...

 
 

Цікаве