WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Твiр-роздум. У нас у кожного свiй хрест i своя доля (за новелою Василя Стефаника "Камiнний хрест") - Реферат

Твiр-роздум. У нас у кожного свiй хрест i своя доля (за новелою Василя Стефаника "Камiнний хрест") - Реферат

Твiр-роздум. У нас у кожного свiй хрест i своя доля (за новелою Василя Стефаника "Камiнний хрест")
"Я свою душу пустив у душу
народу, i там я почорнiв з розпуки".
/ В. Стефаник /
Василь Стефаник писав коротко, влучно i страшно. Кожна його новела - це окрема картина трагедiї селянського життя. Доля подарувала йому можливiсть жити серед прекрасної природи Карпат - вiн народився у селi Русовi неподалiк старовинного Снятина, що на Станiславщинi (нинi Iвано-Франкiвська область). А писав вiн не про лiси i полонини, а про трагедiї людськi. Чому? Чи не бачив чудової природи? Чи не любив її?
Менi здається, саме тому й писав вiн страшно, бо болiло йому дуже... Його батькiвщина - це просто рай. Тут би жити людинi й радiти. Але люди тiкають з його рiдних Карпат, кидають рiдну землю...
Новела "Камiнний хрест" - це ще одна сторiнка трагедiї захiдно українського селянства. Iван Дiдух, головний герой твору, змушений покинути рiдне село, своє господарство, яке наживав потом i кров'ю: "То як тягнули снопи з поля або гнiй у поле, то однако i на конi, i на Iванi жили виступали". Вiн, як i тисячi селян Захiдної України, вирiшив вибратися в далеку Америку, в прославлений "обiтованний край". Вiн їде туди заради своїх дiтей - сини почули про Канаду, про райське життя в нiй i не хочуть бiльше лишатися в Галичинi, терпiти злиднi.
А Iван весь вiк прожив тут, у цьому гуцульському краї. Тут би хотiв i померти... Куди йому вириватись втаку далеку путь, за океан? Адже вiн вже старий, немiчний.
Дiстався Iвановi у спадок пiщаний горб - це i вся земля! На цьому горбi i пiдiрвав Iван своє здоров'я: носив важкi мiшки з гноєм, удобрював землю. Оберiгав його, як дитя. На ньому ж хотiв i бути похованим. Перед вiд'їздом до Канади вiн затяг на горб камiнний хрест, де викарбу вав своє i жiнчине iм'я. Iван знав, що вже нiколи не повернеться на батькiвщину. А цей хрест - це його умовна могила, а для односельцiв - пам'ять про сусiда.
Особливо вражає в новелi сцена прощання з сусiдами. Вона нагадує похорон. Але ж люди ще живi! Вони нiби ховають себе живцем.
Василь Стефаник передав почуття тих, хто їхав за океан ще в тi далекi роки (мається на увазi емiграцiя кiнця XIX ст.).
А що дiється на Українi зараз? Люди їдуть, шукаючи притулку десь у чужих свiтах. Їдуть, шукаючи достатку, матерiальної рiвноваги.
Чи всiм їм там добре, на чужинi? Хто знає. Може, комусь i краще. А хтось, можливо, тужить i в ситостi. Бо не той там снiг. I солов'ї не тi. I матiолою не пахне вечорами.
Менi дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Україна стане багатою i економiчно незалежною. Щоб не їхали нашi люди свiт за очi у пошуках кращого життя.
Коли це буде? Сподiваюсь - буде. Бо нам тут жити. I дiтей ростити. I пiсень спiвати.
Loading...

 
 

Цікаве