WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Особливостi iндивiдуального стилю Василя Стуса - Реферат

Особливостi iндивiдуального стилю Василя Стуса - Реферат

Особливостi iндивiдуального стилю Василя Стуса
Василь Стус - це людина високої освiти i великої культури, тож його знання виявляється в багатствi тематики, глибинi фiлософських мiркувань i незвичайнiй рiзноманiтностi лексики та фразеологiї. В самiй версифiкацiї в Стуса теж iснує рiзноманiтнiсть. Стусова лiрика здебiльшого коротка, мало в нiй нахилу до розповiдi, частiше трапляється щось в родi "спомину", листа, чи щоденника. В римуваннi поет рiдко коли користується традицiйною системою, яку застосовує у вiршах народнопiсенного характеру. Частiше вiн рими або цiлком уникає, або теж шукає нових i цiкавих пов'язань, включно до внутрiшньої рими, яка часто є основною в його вiршах. Проте не iнструментацiя, не ритм i не рима є найцiкавiшими в Стуса, а його образнiсть вислову, яка, у поєднаннi з дуже своєрiдним свiтосприйманням, дає нам стиль оригiнального поета-iмажинiста.
Мова цього поета дуже чиста i багата. З'являються теж у нього шукання сучасних словотворiв. Але i в цьому випадку, як i в уживаннi давнiх слiв, поет звертається до шукання з метою рiзкiшої передачi тексту.
Говорячи про тематику його творiв, неможливо оминути проблему вiчностi. Є у Стуса теж, як в кожної людини, роздуми про смерть. Вони розсипанi по рiзних вiршах у рiзних формах. Моменти песимiзму, пов'язанi з настроєм природи, творять цiкавi поетичнi картини, наприклад, "Бредуть берези, по колiна в небi...". Тi вiршi, сповненi смутку та меланхолiї, не є, одначе, вiршами приреченостi. Стус бачить дiйснiсть без рожевих окулярiв, глибоко її iнтерпретує i шукає позитивної розв'язки. У вiршi "Тут нiби зроду сонця не було..." автор доходить, пiд благородним впливом природи, до вiдповiдей на свої питання:
... Отут
ти вибродиш, немов дiжа на хмелi,
ти вибродиш на спiвi, на джмелях,
котрi вбирають в себе сонця жеврiсть,
що витлiли на днi...
Стус, люблячи природу, вважає її своїм учителем. Вiн далi в цьому вiршi каже:
Ходи сюди i научайся мовчки,
по-людськи жити. Мусять дерева
навчати доброти, як самодару.
Казати, коли мовиться. Мовчати,
коли мовчиться. I всмiхатись вiк -
щоб так - усмiхненим - i смерть зустрiти.
Та благороднiсть почувань, доброта людини, що живе близько до природи, є головним лейтмотивом вiршiв Стуса. Байдуже, чи тi вiршi мають персональний характер, чи полiтичний, чи соцiально-нацiональний, в нього є та найосновнiша риса української людини - доброта. Але українськiсть Стус бачить свiдомо в життєвих проявах сучасного й минулого. Україна має теж у Стуса свiй символ в природi, в деревах.
Стус задихається в нормах не лише поетичних принципiв, але i повсякденного життя. Його образи з життя цiкавi власне тим, що, описуючи буденщину, вiн деталями опису дає їй виклик. Таким викликом проти дiйсностi є, наприклад, вiрш "Не можу я без посмiшки Iвана ..." та багато iнших. Особливо обурює поета безхребетнiсть i плазунство, проти якого вiн виступає у вiршах, часто сатиричного характеру. Проти плазунiв спрямований, наприклад, вiрш "Без присвяти". Але, спостерiгаючи дiйснiсть без позолоти, автор сповнений надiї i бачить сенс у життi, як це вiн цiкаво виявляє, наприклад у вiршi "Медитацiя".
Вiршi Стуса багатi на барви, тони i образи, якi мають логiчний сенс в його поетицi. Так, червоний колiр пов'язаний iз жагою кохання, наприклад : "червонi конi пристрастi", а фiолетовий несе з собою трагiзм i сум: "...в нас спомини, немов пiвнi червонi i зорi в фiолетовому небi..." або "Ой, жаль стоїть по всiх кутках, ой фiолетний жаль", чи теж "Гордовито горить фiолетний жар.А по синьому - смерк. По вогню - фiолети" i т. п.
Малюючи образи, наповненi символiчного, внутрiшнього значення, Стус не може обiйтися без найосновнiших в образностi мови тропiв та фiгур, особливо метафори i порiвняння. I Василь Стус показує себе дiйсним майстром синтаксичної вiдмiни метафори, порiвняння. Порiвняння в Стуса трапляються i дуже простi, i дуже складнi. До простих належать такi, як "...ранок бiлий, як божевiлля", що, очевидно, знов пов'язане з кольором, цього разу бiлим, i з iнструментацiею вiрша звуком "б", або попередньо згаданi "спомини, немов пiвнi червонi...", чи "рiк, мов чорний бiр", чи "ти сам, мов дерево, котрому верхiв'я зрiзане...", або порiг, низький, як грiх", чи теж "малий метелик, наче бiль...", або теж "легкого, наче пiсня, солов'я", чи "море - наче медвiдь в барлозi" i багато iнших. Бувають в Стуса порiвняння, якi творять цiлу стилiстичну "пiрамiду", так вони нагромадженi однi на одних. Такими порiвняннями наповнений вiрш "3имовi дерева":
Спочили яснi, мов свiчi,
холодом, як вогнем,
применшенi i порiдшалi
наповненi наче амфори, i т. д.
До складнiших порiвнянь в Стуса можна вiднести тi, якi творять собою глибшу психологiчну картину. У бiльшому автобiографiчному творi "Потоки" поет дає образ споминовi: "...i мить навiщо вкрадлива: вганяє у дитинство, неначе цвях у дошку гробову". Iнше значення, вже не так психологiчне, як малюнково-настроєве, має ще iнше порiвняння: "... i день крутивсь i терпко пах, Неначе надзелень розтовчений горiх".
"Анафора й алiтерацiя є засобом iнструментацiї в поета також i там, де вiн хоче видiлити просто описану картину, збагачену одним порiвнянням: "Якраз навпроти, на ослонi, сидить нужденна удова, i на змозолених долонях - солонi сльози, як жорства".
Попри анафору вживає поет i епiфору, як, наприклад, у вiршi "Справляю в лiсi самоту". Цей вiрш також цiкавий своєю формою, має особливо трактовану риму, яка дає своїми повтореннями особливу музику природи i перетворює вiрш на одну велику ономатопею.
Психологiчно-звукове значення має в Стуса i полiсиндетон, яким вiн досить часто користується. Пов'язаний iз паралелiзмом цей синтаксичний засiб у фразi: "I плач, i регiт за стiною, i плач, i регiт у менi". Паралелiзм, розбудований в симетричну фiгуру, хiазм, який ми помiчали в Симоненка " Народ мiй є... нiхто не перекреслить мiй народ", з'являється в дещо змiненiй формi i в Стуса: "Остався по краю. Один - остався", або теж:
Скiльки в небi шамотiння снiгопаду!
Снiгопаду шамотiння скiльки в небi!
Притаманним Стусовi є метод користування кiлькома тропами й фiгурами одночасно, тому його поезiя цiкава i побуджує уяву. Незважаючи на багатство тих засобiв, вiрш не втрачає прозоростi, а фiлософське мiркування набирає сили. До таких складних, але прозорих думкою i звуково гармонiйних уривкiв належить закiнчення вiрша "Олексi Булизi":
Квадратний бiль. Крутий округ
жалоби.
Прощавай же!
Поети, наче совiсть, мруть,
а бiлий свiт - вiн тiльки майже
i свiт, i бiлий.
Поет, який так тяжко i так глибоко вiдчуває той "майже свiт", має для нас значно бiльшу вартiсть у своєму розумiннi того свiту, нiж у найбiльш вишуканих епiтетах. Але тому, що його форма так само цiкава, як i змiст, поет Василь Стус є для нас, читачiв, великою дорогоцiннiстю, немов грудка рiдної землi, в якiй затвердли i кров, i сльози, i чародiйнi пахощi рiдної природи, i барви мистецьких творiв.
Loading...

 
 

Цікаве