WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Мої роздуми над повiстю "Земля" Ольги Кобилянської - Реферат

Мої роздуми над повiстю "Земля" Ольги Кобилянської - Реферат

Мої роздуми над повiстю "Земля" Ольги Кобилянської
Ольга Кобилянська - один з найтонших психологiв нашої лiтератури. Талановита письменниця-демократка була сучасницею i другом I. Франка, Лесi Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Вона була справжнiм новатором художнього вiдображення дiйсностi.
Повiсть "Земля" була створена письменницею за 2,5 роки i надрукована вперше у 1922 роцi. Але творчий задум визрiвав поступово. Основна проблема повiстi - людина i земля. До цiєї теми в українськiй лiтературi зверталися i I. Нечуй-Левицький ("Кайдашева сiм'я"), i Панас Мирний та Iван Бiлик ("Хiба ревуть воли, як ясла повнi?"), i М. Коцюбинський ("Fata morgana"), i I. Карпенко-Карий ("Хазяїн").
Але ще не було в українськiй лiтературi твору, у якому б за право володiння землею брат убив брата. А ми знаємо, що в основi повiстi лежать реальнi подiї.
Дiйсно, земля мала якусь магiчну владу над людьми. Вона була i годiвницею, i щастям, i горем. Це теж один iз образiв повiстi, а, точнiше, головний образ.
У центрi повiстi - сiм'я Iвонiки Федорчука. Усi персонажi знаходяться пiд владою землi, але кожен ставиться до землi по-рiзному.
Iвонiка прожив безпросвiтне життя, тяжко заробляючи на будiвництвi залiзницi. Цiною виснажливої, каторжної працi, цiною власного здоров'я, пропащої молодостi вiн стягся на кiлька моргiв землi i став хазяїном.
Марiйка, дружина Iвонiки, теж прив'язана до землi, як дитина до матерi. Земля для неї стала мiрилом правди, мiрилом вартостi людини. Хто не має землi, той нiчого не має.
Але найкрасивiше любить землю Михайло - старший син Iвонiки. Вiн сам - прекрасна людина, i любов його - красива, романтична. Михайла всi в селi любили, тому що вiн був спокiйним, тихим i навiть покiрним сином своїх батькiв. Навчався всьому завзято, любив працювати i працював з радiстю. Смiючись, виходив iз дому, смiючись, вертався додому. Одна трагедiя лише мучить його - вiн не народжений для служби у цiсарському вiйську. Його покликання - праця на землi, яка приносить йому справжнє задоволення. Такого хлопця не можна не любити.
Полюбила його i наймичка Анна. I тут Михайло прекрасний: у своєму ставленнi до Анни вiн також красивий i порядний. Сама Кобилянськаним милується. Хоч Михайло дуже шанує землю, але вона для нього не самоцiль. Коли постає перед ним питання - земля чи кохана дiвчина-сирота, в якої за душею нема i сажня землi, вiн, не вагаючись, залишається з безземельною дiвчиною.
А ось Сава - молодший син Iвонiки - до землi ставиться зовсiм по-iншому. Вiн її не любить, але ж розумiє, що це є засiб для iснування. Адже вiн живе в селi i бачить, що в селi людина без землi нiчого не варта, а з землею вона має силу, викликає пошану селян. А батьки вiддадуть землю не Савi, а Михайлу. Сава не мiг не вiдчувати переваги Михайла над собою.
Ольга Кобилянська психологiчно вмотивовує, як зародився задум вбивства брата. Усе складалося поступово: з дитинства Сава не любив працювати, а ходив на полювання i бездумно стрiляв птахiв. У нього потроху зароджується жорстокiсть i безвiдповiдальнiсть. Мiг не нагодувати i не напоїти худобу, мiг обдурити батькiв. Був злий i людино ненависний. Усi були виннi у нього. Вiн по-справжньому не любив нi батькiв, нi брата. Брата вiн вiдкрито не любив, бо той намагався перевиховувати його, повернути до землi. Мабуть, основна причина такої поведiнки була в коханнi його до Рахiри, його двоюрiдної сестри, напiвциганки. Кохання це було якесь дивне i нездорове. Це була пристрасть, яка забирала у Сави силу волi i здоровий глузд.
Убити Михайла - це була iдея Рахiри, точнiше, вона виростила її своїми хитрощами в Савиному серцi. Складовi частини цього страшно го задуму: лiнощi, безвiдповiдальнiсть, жорстокiсть, майже садизм, нездорове кохання, заздрiсть, неповага до батькiв i землi, вiдсутнiсть принципiв. I Сава вбиває Михайла.
Але земля не зробила Саву щасливим. Два роки вони жили з Рапiрою не вiнчанi, потiм повiнчалися, але батьки навiть не прийшли на весiлля. Сава втратив спокiй, "його душа, мов без ладу стала. Чи, може, вже з дитинства була така? Важко сказати! Нiхто не слiдив за об'явами тої предивної гри психiчних струн". I Рахiра не зробила Саву щасливим: "вона випила з нього душевну благороднiсть до останньої краплi, а, стративши це, - стратив i себе самого..."
Loading...

 
 

Цікаве